89. Мета, принципи, основні

НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року

визначила демократичний і миролюбний курс зовнішньої політики дер_

жави. Здавалося, що саме цей документ установить новий період зов_

нішньополітичної діяльності України. Проте, задекларовані в ньому

принципи набули реального втілення тільки після проголошення неза_

лежності. Україна отримала шанс перетворитись із об’єкта в суб’єкт

геополітики, тобто самостійно вирішувати власну долю. Після того, як

світове співтовариство визнало Україну рівноправним партнером, в

нашій країні постало питання обґрунтування власної лінії поведінки на

міжнародній арені.

Після розпаду СРСР, нове російське керівництво намагалося зберегти

за Москвою керівну роль у Співдружності Незалежних Держав. СНД мало

шанс перетворитися на конфедеративний або федеративний союз. В

рамках СНД за 1992_1993 рр. було прийнято близько 400 угод, але Україна

підписала тільки половину з них. 2 липня 1993 р. Верховна Рада України

ухвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». В російсько_

українських відносинах увага зосереджувалась на кримському питанні,

деякі політичні діячі Росії вказували на необхідність перегляду статусу

Криму. При цьому поступово кримське питання почало, так би мовити,

зміщуватися в бік питання Чорноморського флоту. Влітку 1992 р. прези_

денти Л.Кравчук і Б.Єльцин досягли домовленості про встановлення

подвійного контролю над Чорноморським флотом на п’ятирічний термін.

30 Травня 1997 р. Між Україною і Росією було підписано Договір про

дружбу, співробітництво і партнерство. Стосовно територіальних питань

у договорі визнавалися «цілісність і непорушність» кордонів обох країн.

Чорноморський флот та інфраструктура були поділені порівну, але Росія

викупила непотрібні Україні кораблі. Сума викупу і вартість 20_річної

оренди бази в Севастополі покривалися боргом України за енергоносії.

Україна озвучила прагнення бути без’ядерною державою. У січні

1994 Р. У Москві було зроблено заяву трьох держав (Росії, України, сша)

про виведення ядерної зброї з України. Після ратифікації Верховною

Радою договору у листопаді цього ж року нашій країні були надані

гарантії безпеки з боку ядерних держав, а також передбачені компенсації

не тільки за стратегічні, а й за тактичні ракети тощо. Впродовж 1992_

1997 Рр. Україна уклала договори про дружбу і співробітництво з краї_

нами СНД. З 1992 р. стала членом Наради з питань безпеки і співро_

бітництва в Європі (НБСЄ). Після приєднання до договору про нероз_

повсюдження ядерної зброї, у вересні 1995 р. Україна стала повноправ_

359

ним членом Ради Європи. Розширені відносини з НАТО, особливо через

приєднання до програми «Партнерство заради миру». Невипадково

1994 Р. Був проголошений в сша – «українським». У березні відбулися

українсько_американські переговори на найвищому рівні, а після зустрічі

двох президентів – Л.Кучми і Б.Клінтона (травень 1995 р.), засоби

масової інформації сповістили про прорив у двосторонніх відносинах.

Сутність зовнішньої політики України полягала у принциповій відмові

від будь_яких проявів конфронтації, у переході до активного співробіт_

ництва з іншими державами.

Процес інтеграції України у загальноєвропейські структури виявився

нелегким. Налагоджено правові засади контактів з Європейським Союзом,

що має стати центральною інституцією, навколо якої створюватиметься

порядок в Європі. У той же час взаємовідносини між Росією й Україною

поступово входили у міжнародно_правове поле. На думку багатьох

фахівців, велику роль у формуванні політики Європейського Союзу

щодо України грає ФРН. З 17 січня 1992 р. встановлені дипломатичні

відносини України з Німеччиною. Посольство Німеччини стало першим

посольством західної країни в нашій незалежній державі. Наміри тісного

співробітництва з Україною продемонструвала Польща. Останнім часом,

незважаючи на розбіжності в окремих політичних питаннях, співпраця

обох країн зміцнюється. Завдяки допомозі Чехії й Словаччини Україна

у червні 1996 р. стала членом Центральноєвропейської ініціативи. Угор_

щина однією з перших підписала з Україною (6 грудня 1991 р.) Договір

про основи добросусідства та співробітництва. Непростими залишають_

ся відносини з Румунією, бо, починаючи з 1991 р., румунські політики

фактично відкрито висували Україні територіальні претензії, посилаю_

чись на аморальність пакту Молотова_Ріббентропа від 1939 року (мається

на увазі приєднання до УРСР Північної Буковини, Хотинщини, Приду_

найського краю). У червні 1997 р. у Констанці українська сторона

підписала широкомасштабний договір з Румунією, що було важливим

актом не тільки для захисту національних інтересів України, а й взагалі

для зміцнення системи європейської безпеки. За Констанцьким догово_

ром Румунія відмовилася від територіальних претензій до України. З

розпадом СРСР виявилися перспективними взаємовідносини з Туреч_

чиною. Особлива зацікавленість до нашої країни з боку Туреччини

пояснюється кримськотатарським чинником. Зовнішньополітична

діяльність незалежної України не обмежувалась Європою, Північною

Америкою і Передньою Азією. Так, ще у березні і грудні 1995 р.

відповідно до Японії і Південної Кореї здійснив візит Президент України

Л.Кучма. Відкрилися нові можливості взаємного господарського співро_

бітництва з країнами Азіатсько_Тихоокеанського регіону.

360

Певні корективи до зовнішньополітичного курсу України внесли

події «помаранчевої революції». Українське керівництво визнало стра_

тегічними відносини з Європейським Союзом, задекларувало спроби

інтегруватися в ЄС. Натомість представники ЄС ще не бачать Україну

своїм потенційним членом. Ілюзії української влади розвіяв Президент

Чеської республіки В.Клаус під час візиту до Києва. До того ж, Україна

визнала пріоритетність співпраці з США – єдиною на сьогодні наддер_

жавою світу. США зацікавлені в тому, щоб Україна увійшла до євроат_

лантичних структур. Відкритим залишається питання про вступ України

до НАТО. Останні провали у відносинах між Україною і Росією ще раз

довели значний рівень інтегрованості економіки України в російську.

Окремі українські політики справедливо вказували на те, що США і

Росія втручаються у внутрішні справи України, тому нашій державі слід

наполегливо впроваджувати в життя цілісну зовнішньополітичну стра_

тегію.

Отже, зовнішньополітична діяльність України зосереджена в трикут_

нику ЄС – США – Росія. Інтеграція у європейські та євроатлантичні

структури відбувається хаотично. Непослідовною є участь в СНД. Проте,

в України є можливість перетворитися на регіонального лідера. Потребує

додаткового обґрунтування, а можливо, перегляду так звана концепція

багатовекторності.

Нові терміни і поняття

Ратифікація – затвердження органами верховної законодавчої влади держави

міжнародного договору (укладеного повноважними представниками договірних

сторін), що надає договору юридичної сили.

Конфронтація – зіткнення, протистояння між державами, блоками держав,

соціальними групами тощо.

Європейський Союз – союз європейських держав, утворений згідно з Догово_

ром про Європейський Союз (так званий Маастрихтський трактат), підписаний

у 1992 році. Діє з 1993 р.

361