1760 Р., к.Розумовський починає спроби перетворити Україну у державу

шляхетського типу, тим більше, що старшина щосили прагнула дорів_

нятися до російського дворянства. Розумовський провів судову реформу,

у 1760_1761 рр. забороняє переходи селян без письмової згоди пана,

починає скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори. При Петрі ІІІ

Розумовський проводить великі зміни в гетьманському правлінні: оточує

себе новими людьми з вищої старшинської верстви, що здобули освіту

у Західній Європі, нащадками гетьманів, повертає у своє відомство Київ.

Гетьманом була проведена певна модернізація війська: козаки одягнені

у формені мундири, полки перетворювались на регулярні.

У перевороті Катерини ІІ гетьман брав участь разом з Михайлівським

полком, яким командував. У 1763 р. він знову повертається в Україну,

де завершує початі реформи. У цьому ж році, у Глухові, зібралася

старшинська рада, на якій обговорювали питання про спадковість геть_

манства. Царський представник при гетьмані Григорій Теплов надіслав

до Петербурга записку про різні непорядки в Україні. Катерина ІІ не

153

вибачила Розумовському прагнення увічнити гетьманський уклад й по_

веліла гетьману подати у відставку. 10 листопада 1764 р. вийшов указ про

знищення гетьманства. Сам Розумовський покараний не був, дістав чин

генерал_фельдмаршала, жив під Москвою та у Батурині (який йому було

віддано у власність).

Наступні акти знищення української автономії, адміністративно_пра_

вового устрою, Запорозької Січі та закріпачення селянства стали спра_

вою часу. Після ліквідації гетьманства вся влада зосередилася в руках

Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум’янцевим (до1786 р.).

Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. У 1765 р.

царський уряд скасував полково_сотенний устрій Слобожанщини, а

натомість створив Слобідсько_Українську губернію (з 1780 р. – Харків_

ське намісництво). Почався наступ на козачі вольності. Ще у 1752 р. на

території від р. Дніпро до р. Синюха з метою ослаблення значення

запорозького козацтва, для заселення й освоєння вільних земель була

створена «Нова Сербія», де селилися сербські, болгарські, молдавські

переселенці, які користувалися великими привілеями. Одночасно з цим,

між р. Бахмут і р.Лугань було створено «Слав’яносербію» з центром у

м. Бахмут (Артемівськ). 1775 р. ознаменувався розгромом і ліквідацією

Запорозької Січі. Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду.

Кошового отамана Калнишевського заслали до Соловецького монасти_

ря, де він дожив до 113 років і помер у 1803 р. Частина запорожців

відійшла у гирло Дунаю й там заснувала Задунайську Січ.

Полкова система на Гетьманщині була знищена в 1781 р. Тоді ж

утворено три намісництва (губернії) за російським зразком: Київську,

Чернігівську, Новгород_Сіверську.

У 1783 р. кріпацтво отримало юридичне оформлення: згідно з царсь_

ким указом на селян Лівобережної України із Слобожанщиною поши_

рювалися загальноросійські закони. У цьому ж році 10 козацьких полків

було реорганізовано в регулярні частини російської армії. Таким чином,

окреме козацьке військо перестало існувати, а козаки втратили свої

привілеї.

Друга половина XVIII ст. ознаменувалася великими територіальними

придбаннями Росії у Північному Причорномор’ї і Приазов’ї. Для Украї_

ни найважливішою подією стало приєднання Криму у 1783 р. Перестало

існувати гніздо розбою, що протягом декількох століть руйнувало та

грабувало українські села і міста. Ця подія відкрила добу колонізації

Північного Причорномор’я. Слабко заселені степові райони освоювали_

ся українським народом, але діставалися російському дворянству. Без_

печний доступ до Чорного моря і потреба Західної Європи в пшениці

стимулювали швидкий розвиток сільського господарства в Україні. На

154

півдні України були засновані нові міста: Херсон (1778 р.), Маріуполь

(1784 р.), Катеринослав (1787 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1794 р.)

тощо.

Нарешті, у 1785 р. Катерина ІІ зрівняла у правах з російським

дворянством українську еліту (Жалована грамота дворянству). Наступно_

го року було скасовано Другу Малоросійську колегію. Отже, наприкінці