30_Тис. Козачий реєстр. Проте, Многогрішний не зумів прийти до згоди

зі старшиною, був обвинувачений у зрадництві та засланий царем у Сибір.

У 1672 р. гетьманом став Іван Самойлович (? – 1690). У 1676 р. Дорошенко

втратив підтримку народу, зрікся булави на користь І.Самойловича. Його

правління відзначене ростом тиску Москви та козачої старшини на геть_

манську владу. Постійні війни перетворили багато районів України в

пустош. У 1681 р. між Московією і Османською імперією був укладений

Бахчисарайський мир. Лівобережжя з Києвом, Запорожжя залишалися за

Москвою; південна Київщина та Поділля відходили до Порти (Польща у

1683_1699 Рр. Повернула ці землі). У 1686 р. Між Москвою і Польщею був

підписаний «Трактат про вічний мир».

Вузькокланова політика та надмірне користолюбство І.Самойловича

викликали роздратування старшини, а царські воєводи вважали його ви_

нуватцем невдалого походу російсько_українського війська на Крим у

1687 Р. І.Самойловича було усунуто від влади та відправлено на заслання

до Сибіру.

Наслідки Руїни:

_ великі людські втрати внаслідок майже безперервних воєнних дій,

голоду та епідемій (на Правобережжі населення скоротилося на 90%);

_ господарська розруха;

_ втрата територіальної цілісності України, її розчленування на окремі

частини;

_ підпорядкування Української Православної Церкви у 1686 р. Мос_

ковському Патріархатові.

Таким чином, Руїна – це трагічний період історії України кінця XVII

ст., що відзначився розпадом української державності, втратою національ_

них і соціальних надбань визвольної війни і загальним занепадом.

Нові терміни і поняття

Чорна рада – козацька рада, в якій, крім старшини, брала участь велика

кількість рядових козаків.

Сердюки – (з турец. «відчайдухи») воїни найманих піхотних полків, створених

гетьманом Петром Дорошенком. Вони становили особисту гвардію гетьмана.

137

30. Суспільноbполітичний лад і

СОЦІАЛЬНОBЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ

ГЕТЬМАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ.

Лівобережна Україна (Гетьманщина), що перебувала у складі Російсь_

кої держави, зберігала певні атрибути національної державності, що скла_

лися в роки національно_визвольної війни. Після Б. Хмельницького

гетьмана обирали на військовій раді з наступним затвердженням царем.

При ньому дорадчим органом залишалася генеральна старшина. Військо_

во_адміністративний устрій стабілізувався. Територія Лівобережної Украї_

ни поділялася (після Андрусівського перемир’я 1667 р.) на 10 полків

(Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Пере_

яславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський).

Усі вони були поділені на сотні (до 20 у кожному). Сотні складалися з

куренів. Аналогічний устрій склався й на Слобідській Україні. Із пересе_

ленців з України були сформовані слобідські полки (5): Острозький,

Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський. Вони теж поділялися на

сотні. Вища військова влада належала бєлгородському воєводі.

Запорозька Січ підпорядковувалася формально Російській державі та

Речі Посполитій. Вищим органом влади виступала козацька рада. Ліво_

бережжя, Слобожанщина й Запоріжжя зберігали власні збройні сили.

На Правобережній Україні перепліталися адміністративний устрій

Речі Посполитої та Української козацької держави: діяли полки (Біло_

церківський, Корсунський, Канівський та інші) й водночас зберігалися

воєводства (Київське, Брацлавське, Подільське і Волинське). Північна

Буковина входила до складу Хотинської райї, Закарпаття у складі Авст_

рійської монархії поділялося на чотири жупи.

На об’єднаних з Росією українських землях зберігалася власна судова

система. Вищою судовою установою був Генеральний військовий суд.

На державно_адміністративний устрій Лівобережної України щодалі

більше впливала російська адміністрація. У 1662 р. було створено Ма$

лоросійський приказ, що проводив політику, спрямовану на зміцнення

російської присутності на українських землях, звуження компетенцій

місцевих органів влади. Через Малоросійський приказ обмежувалися

дипломатичні стосунки гетьманського уряду з зарубіжним світом. Пред_

ставниками російського уряду на Гетьманщині були воєводи.

У ході Визвольної війни український народ скинув із себе не тільки

польський гніт, а й знищив кріпосне право. Посполиті жили на землях

феодалів, виконуючи помірну феодальну ренту власнику землі, одночас_

но виплачуючи державні податки. Юридично посполиті були вільними.

Вони самовільно займали землі, що пустували, не маючи на те юридич_

138

ного права. Цей процес був названий «займанщиною». Селянство Геть_

манщини поділялося на кілька розрядів з різним рівнем особистої

залежності. Характерною особливістю соціальних відносин на Лівобе_

режжі стало переростання особистої залежності селян на залежність

кріпосницького характеру (так зване повторне закріпачення селянства).

Друга за чисельністю верства українського суспільства – дрібні та

середні козаки – мали юридичне право на дрібний земельний наділ, на

носіння зброї та участь у Чорних радах. Козаки також займалися «зай_

манщиною», багато хто мав свої промисли або ж наймалися до більш

заможних козаків, розвиваючи капіталістичні відносини. Міські жителі

у більшості вважалися вільними та платили державний податок. Пані_

вний клас складали козацька старшина й українська шляхта, що підтри_

мала Визвольну війну. Вони володіли великими земельними угіддями,

промислами, худобою. Пануючий стан не був однорідною групою; фе_

одали умовно поділялися на дві групи: старі шляхетські роди, що були

близькі до польсько_католицької культури та заможні козаки, які вису_

нулися в ході Визвольної війни й не мали шляхетного походження. У

свою чергу, названі групи були розбиті на клани, що переслідували

власні інтереси. Вони ворогували між собою, що не сприяло зміцненню

українського суспільства у другій половині XVII ст.

Православне духовенство Гетьманщини перетворилося з пересліду_

ваного на привілейований стан суспільства. Це дало змогу українському

духовенству тривалий час протистояти спробам московського патріар_

хату підкорити собі Київську митрополію. Проте, у 1687 р. залишки

автономії Київської митрополії були ліквідовані і вона підкорялася

московському патріархату.

Майже безперервні бойові дії негативно позначилися на демогра_

фічному становищі українських земель. Кількість населення зменшила_

ся. Водночас відсутність кріпацтва, вільні землі та свобода господарської

діяльності притягували в Гетьманщину російських селян, ратних людей

тощо. Зацікавлений у колонізації слобідських земель і захисті своїх

південних кордонів російський уряд надавав українським переселенцям

різні пільги та привілеї.

Економічною основою розвитку України традиційно залишалося

сільське господарство. Основну галузь сільського господарства станови_

ло зернове землеробство. Переважала трипільна система землеробства.

Врожаї зернових досягали в середньому «сам» – 4. Важливе місце у

господарстві займало тваринництво (розведення коней, волів, свиней

тощо). Великі тваринні господарства виходили за межі звичного фео_

дального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно

найманої робочої сили.

139

Національно_визвольна війна справила значний вплив і на розвиток

української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку

міст, що були звільнені від польсько_шляхетського володарювання (Київ,

Ніжин, Чернігів, Полтава тощо) і перетворилися на великі промислово_

торговельні центри. Ремесло поступово перетворювалося на дрібното_

варне виробництво, проте на шляху цього стояли корпоративні інтереси

цехових об’єднань, на захист яких виступали й правлячі кола. Швидкими

темпами розвивалися промисли.

Таким чином, в Гетьманщині існували сприятливі умови для подаль_

шого економічного розвитку, але воєнні дії, постійна агресія з боку

сусідніх держав істотно гальмували його.

Нові терміни і поняття

Курінь – нижчий військовий підрозділ козацького війська (від 10 до 40 осіб).

Очолював курінь обраний курінний отаман.

Слобідська Україна або Слобожанщина – історико_географічний край у

північно_східній частині України (територія сучасних Харківської, частини Сумсь_

кої, Донецької, Луганської областей України та частини Воронезької, Курської

і Бєлгородської областей Росії). Слобожанщина межувала на заході з Гетьман_

щиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з

Доном, на півночі з Московщиною.

Райя – (r ya [р’а:я] ) в Османській імперії – не мусульманське населення з

низьким соціальним статусом, що підлягало високому податковому тиску й

дискримінаціям.

Жупа – (округа) назва адміністративно_територіальної одиниці у південних

та західних слов’ян.

Малоросійський приказ – або Приказ Малі Росії – центральний орган керу_

вання, що було створено у 1662 р. у Москві, який відав питаннями взаємосто_

сунків між царським урядом та Лівобережною Україною.

140