90.4. Релігійна ситуація в незалежній

УКРАЇНІ

Починаючи з кінця 80_х років в Україні швидко розгортався процес

релігійно_церковного відродження. Він характеризувався як поглиблен_

ням рівня релігійності населення, так і кількісним зростанням релігійно_

конфесійної мережі та розбудовою релігійних структур. Необхідно

підкреслити, що з кінця 80_х років загальна кількість релігійних організацій

в Україні виросла у 5,8 разів (з 5689 релігійних громад у 1988 р. до 33083–

на початок 2009 р.). За цей час значно урізноманітнилася конфесійна

карта країни: з 18 різних церков, конфесій та напрямків вона збільшилася

до близько 120. Темпи приросту релігійних організацій були нерівно_

мірними: найвищими – у 1988_1991 рр. (30% щорічного приросту), а

потім поступово уповільнилися (7% – 5%). Слід відзначити, що на

початковому етапі релігійна мережа у західних районах зростала набагато

швидше, ніж в інших, але на кінець 90_х років темпи приросту поступово

зрівнялися. Серед областей України перше місце за кількістю релігійних

громад займає Львівська область, а останнє – Кіровоградська.

У релігійному відродженні велику роль відігравало відновлення тра_

диційних конфесій. Найвпливовішою складовою релігійного життя Ук_

раїни залишалося православ’я: на 1 січня 2009 р. воно (без врахування

старообрядницьких церков) охоплювало 16851 громаду (проти 5970 –

1991 Р.), що становило близько 50 % усіх релігійних громад України.

Православні церкви активно відроджували та створювали монастирі –

так, якщо у 1989 р. їх було 11, то на 2007 р. – вже 230. Діяло 45 місій,

44 Братства, виходило 149 періодичних видань. Проте православ’я про_

тягом 90_х років знаходилося у стані глибокої кризи, яка виражалася у

наявності трьох православних церков: Української православної церкви

в єдності з Московським Патріархатом, яка була чисельно домінуючою

(11539 громад); Української православної церкви Київського Патріарха_

ту (4128) та Української автокефальної православної церкви (1184).

Головним вододілом православного середовища було питання про об’єд_

нання церков у єдину Помісну православну церкву та отримання українсь_

ким православ’ям повної канонічної незалежності, тобто автокефалії.

Досить активно відроджувалася Українська греко_католицька церква,

яка займає третє за чисельністю організацій місце в Україні (3570). Після

легалізації церква відновила свою структуру. Найбільша концентрація

греко_католицьких громад фіксувалася у Галичині та Закарпатті, але

протягом 90_х років відбулося помітне поширення УГКЦ на Схід. Серед

внутрішніх проблем церкви на першому місці стояло питання отримання

нею статусу патріархату. Крім того, УГКЦ вимагала у держави повної

реабілітації її як юридичної особи. Дуже актуальним для УГКЦ було

371

застосування соціальної доктрини католицизму до умов сучасної Украї_

ни. Серед головних напрямків церковного будівництва УГКЦ – підне_

сення богословської освіти, зміцнення церковної дисципліни, поліпшення

катехітичної праці, соціальне служіння, робота з молоддю.

Динамічно розвивалася Римо_католицька церква в Україні. На 01.01.09. р.

діяло 907 громад. Оскільки римо_католицизм в Україні мав етнонаціо_

нальне забарвлення, то найбільш поширеним він був у місцях прожи_

вання поляків та угорців (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Жито_

мирська, Закарпатська області). Помітною стала тенденція просування

церкви на Схід. У діяльності РКЦ з середини 90_х років проявилися ще

дві тенденції: з одного боку – лінія на українізацію її богослужбової

практики, з іншого – полонізована спрямованість місійної, філантро_

пічної та просвітницької діяльності.

З кінця 80_х років розпочався новий етап розвитку протестантських

конфесій. На 1 січня 2009 р. в Україні діяли 8053 традиційні протестантські

громади (для порівняння, у 1991 р. – 2360). Більшість течій здійснювали

перехід до церковного статусу, що проявилося у створенні формалізованої

структури та розгалуженої організації (Всеукраїнська Спілка об’єднань

євангельських християн баптистів, Всеукраїнська Спілка церков християн

віри євангельської (п’ятидесятників), Українська Уніонна конфенція ад_

вентистів сьомого дня). Відпрацьовувалася нова для вітчизняного проте_

стантизму модель релігійної громади, яка поєднувала традиційну високу

дисципліну, високу релігійну зорієнтованість членів, закритість щодо

секулярних впливів із високою соціальною активністю, відкритістю до

суспільства, посиленням впливу на його життя. Проте окремі протес_

тантські течії (наприклад, Свідки Єгови) зберегли риси сектантства.

Активно відроджувалися релігійні організації національних меншин.

Найбільш впливовими та чисельними серед них були організації мусуль_

ман та іудеїв. З початку 90_х років чисельність мусульманських органі_

зацій в Україні зросла у 71 раз (з 16 у 1991 р. до 1135 на 01.01.09 р.), діяли

три самостійні мусульманські центри (Київ, Сімферополь та Донецьк).

Кількість іудейських громад зросла більш, ніж у 10 разів – з 23 у