2.3.Кочові племена на території україни

(ДОБА ЗАЛІЗА): САРМАТИ

Починаючи з ІІІ ст. до н.е. з поволзько_приуральських

степів на колишні скіфські землі приходять нові іраномовні

племена – сарматські (сармат – від давньоіранського «саоро_

мант» – «оперезаний мечем»). Вони прибували в українські

землі хвилями, поступово просуваючись на захід, до Дунаю.

Сарматська спільнота не була однорідною. Відомо кілька пле_

мінних союзів сарматів: язиги, роксолани, аорси, алани (ос_

танні прийшли на територію України найпізніше – у I ст. н.е.,

й підкорили собі інші сарматські племена).

За легендою, записаною Геродотом, сармати походили від

шлюбів скіфів з амазонками. Вони були дуже войовничим

народом – воювали в східних землях Римської імперії, в

Наддністрянщині, в Подонні, в Закавказзі; постійно загрожу_

вали грецьким містам Північного Причорномор’я та Криму.

Під греко_римським впливом у сарматів активізувався процес

посилення племінної знаті та формування класового суспіль_

ства, однак вони не зуміли створити власної держави. Збері_

галися риси родо_племенного устрою, існувало патріархальне

рабство. Крім того, у сарматів спостерігалися пережитки мат_

ріархату.

Основа господарства – кочове скотарство з досить рухливим

типом кочування (археологам не відоме жодне сарматське

поселення). Розводили коней та овець. Розвинутими були

ремесла: ковальство, бронзоливарна справа, виготовлення зброї,

жінки займалися прядінням та ткацтвом. Житла були пересувні

(кибитки). Хоча сармати загалом були менш розвинутими у

культурно_господарчому плані, ніж скіфи, вони перевершили

останніх у військовій справі – уперше застосували кінний

клин, були озброєні довгими списами і мечами кількох типів,

захищені гнучкими панцирами та кольчугами, навіть закову_

вали у панцирі коней для важкоозброєних воїнів.

Релігія сарматів відома мало. Панівними в них були культи

сонця і вогню; культ бога війни, уособленням якого виступав

меч, який устромлювали в землю. Існував також культ богині_

31

матері, покровительки коней, які символізували сонце (зобра_

ження богині збереглося на золотих підвісках й кістяних сар_

матських гребенях). Солярні символи також часто розміщували_

ся на бляшках кінської вузди, ліпних курильницях. Складний

поховальний ритуал знатних сарматів передбачав наявність

багатого інвентаря, зламаних дзеркал чи мечів, різноманітних

амулетів, зведення курганів; зафіксовані також звичаї жертвоп_

риношення й тризни.

Для сарматів був характерним поліхромний стиль у приклад_

ному мистецтві – їхні вироби прикрашалися вставками з

коштовного каміння та кольорової емалі. Популярними серед

сарматів були різноманітні фібули – застібки на зразок сучас_

них англійських шпильок, у жіночих похованнях знаходять

чисельне намисто.

Сарматський період закінчився на території України в се_

редині ІІІ ст. н.е. внаслідок спочатку експансії готів, а потім

гунів, які в 375 р. остаточно розбили сарматів.

Нові терміни і поняття

Солярні символи (від лат. «сол» – сонце ) – символи, пов’язані із сонцем,

сонячним культом.

Тризна – частина поховального обряду у багатьох народів. Супроводжу_

валася піснями, воєнними ігрищами, жертвопринесенням.

34