51. Столипінська аграрна реформа

ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

З метою подолання тяжкого економічного і політичного станови_

ща, створення на селі міцної групи заможних господарств, які могли

б протистояти революційним рухам, уряд Росії на чолі з Петром

Столипіним з 1906 р. розпочинає аграрну реформу.

Починаючи з 1906 р. і по 1910 р. Столипін проводить через Думу

кілька законів, що й складали реформу. Головні елементи реформи:

_ руйнування селянської общини, в якій Столипін вбачав головне

гальмо у розвитку сільського господарства (до сільської общини були

закріплені селяни й її контроль тяжів над ними (за законом 1861 р.

селянин не міг покинути її, не міг продати землю, оскільки вона

належала общині. Не було можливості застосовувати ліпші засоби

виробництва, впроваджувати кращі сівозміни тощо);

_ дозвіл селянину отримати землю у приватну власність (хутір чи

відруб). Указ 9 листопада 1906 р. (став законом 14 червня 1910 р.)

давав права всій сільській громаді переходити на хутори – селянська

садиба на земельній ділянці індивідуального володіння (у Росії це

звалося «отрубами»). Тільки угіддя – ліс, сіножать – залишилися у

спільному володінні.

Щоб зміцнити своє економічне становище, заможніші вдавалися

до послуг новоствореного Селянського банку: брали гроші у борг під

заставу своїх земельних ділянок. Коли борг своєчасно не сплачував_

ся, земля переходила у власність банку. Реформа неухильно піклу_

валася про інтереси поміщиків – цьому сприяв Селянський банк,

який постійно збільшував продажні ціни на поміщицькі землі, що

робило їх все більш недосяжними для селян. Зубожілим селянам

надавалася можливість переселятися в малозаселені райони країни.

Біднота становила переважну більшість українських переселенців до

малозаселених районів Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу.

Особливо багато їх виїхало з Полтавської і Чернігівської губерній.

Оцінюючи результати реформи, слід відзначити, що вона, безу_

мовно, мала певні позитивні наслідки. Так, на 1913 р. фіксується

значний приріст показників по сільському господарству. Найбільший

успіх реформи Столипіна мали в Україні (в силу особливостей

ментальності українців, їх потягу до індивідуального господарюван_

ня). Протягом 1907_1915 рр. на Правобережній Україні вийшло з

общини 48 % селян, на Півдні – 42 %, на Лівобережній Україні –

14. 3798

210

16,5 % (В Росії – 24 %). Виникло 440 тис. Хуторів (14% селянських

дворів) до 1916 р. Це сприяло розвитку капіталізму на селі, зростанню

товарності господарства, ширшому застосуванню машин і добрив.

Лише з 1910 до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла

на 900 тис. десятин й сягала загалом 22,9 млн. десятин. У 1913 р.

Україна досягла найбільшого за всю попередню історію валового

збору зернових – 1 млрд. 200 млн. пудів. Частка України в експорті

Російської імперії становила понад 25 %, а щодо зернових – понад

40 %.

Переселенська політика Столипіна значною мірою зазнала краху.

На нові землі протягом 1906_1912 рр. виїхало з України майже 1 млн.

осіб. Але погана організація процесу переселення, неймовірні мате_

ріальні труднощі, незвичні кліматичні умови, дуже висока смертність

призвели до того, що лише у 1911 р. повернулося додому майже