XVIII ст. Відбулося три розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795).

Підсумком хаосу, в який було втягнено широкі маси шляхти, стала

Барська конфедерація 1768 р. До 1769 р. паралельно організувалося ще 35

конфедерацій решти земель і воєводств, що ставили за мету оборону

золотих вольностей старопольського республіканізму. Відповіддю на

Барську конфедерацію стала інтервенція російської армії. Розпорошені

загони добровольців поодинці були розгромлені російським воєначаль_

ником Олександром Суворовим. Розгром конфедератів став формаль_

ною підставою для першого поділу Польщі: Австрія, Пруссія та Росія

на свою користь відбирали так звані санітарні смуги, тобто територію

по периметру Речі Посполитої. Після першого поділу (1772 р.) Австрія

загарбала всю територію Руського (без Холмщини), Белзького та захі_

дних районів Волинського і Подільського воєводств (70 тис. кв. км

території з 2,5 млн. населення). Австрійський уряд штучно поєднав

захоплені українські землі з польськими в коронний край із центром у

Львові. Вищим державним органом управління була Галицька придворна

канцелярія. Було запроваджено становий сейм, до складу якого входили

вищі сановники, магнати, шляхта, церковні діячі. Владу на місцях

здійснювали губернські управління. Губернатора призначав імператор.

Становище західноукраїнських селян дещо поліпшилося. З 1768 р. селян

159

звільнили від багатьох податків, сплачуваних поміщикам. Проте пізніше

новий уряд Австрії поновив їх.

Другий поділ Польщі відбувся у 1793 р. У травні 1791 р. польський

сейм прийняв нову Конституцію Польщі, яка багато у чому перегуку_

валася з ідеями Французької буржуазної революції 1789 р. Це не спо_

добалося ні Росії, ні Пруссії, ні частині магнатів і шляхти у самій Польщі.

У травні 1792 р. російська армія почала наступ на Правобережну Україну.

Почалися виступи селян проти польських поміщиків. Польські війська

не чинили опору й відходили на захід. Українське населення вбачало в

російських військах визволителів і радо вітало їх.

Після другого поділу Польщі між Росією та Пруссією Київщина,

Брацлавщина, східна частина Білорусії увійшли до Росії. На цих землях

було утворено Ізяславське намісництво, яке поділялося на Мінську,

Ізяславську та Брацлавську губернії. У Польщі демократичні реформи

було скасовано й відновлено владу магнатської олігархії.

Проти розчленування Польщі й за відновлення прогресивних реформ

виступила частина патріотично налаштованих польських офіцерів і шлях_

ти на чолі з Тадеушем Костюшком. 25 березня 1794 р. він проголосив

початок повстання. Повстанці здобули тимчасову перемогу над російсь_

кими частинами, але протистояти всій російській армії не змогли.

Регулярні війська завдали поразки повстанцям. У червні 1794 р. царські

загони захопили Краків, у серпні – Вільнюс, а 4 листопада російська

армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу –

передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки

знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі.

Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави було

взято у полон тяжко пораненого Костюшка; за легендою, падаючи з коня

(що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: «Finis

Polonie» (Кінець Польщі). 25 листопада 1795 р. король, на той час уже

вивезений на почесне ув’язнення до Гродна, підписав відречення від

престолу. У 1795 р. Росія, Австрія і Пруссія підписали нову угоду про

третій поділ Польщі.

Після третього поділу до складу Росії відійшла Західна Волинь,

Західна Білорусь, Литва та Курляндія. Наприкінці 1796 р. частину земель

Брацлавського намісництва було приєднано до Києвського, а на воз_

з’єднаній території Правобережної України утворено дві губернії –

Подільську та Волинську.

Колись могутня й величезна Річ Посполита перестала існувати.