Суб’єкти страхових правовідносин

Носіями цивільних прав та обов’язків у страхуванні є суб’єкти страхових правовідносин, що виникають в процесі укладання, дії та припинення договору страхування. Суб’єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахована особа та одержувач страхової виплати.

Страховиками в Україні є фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом “Про страхування” та які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні грома­дяни, які уклали зі страховиками договори страхування чи є страхуваль­никами в силу закону.

Здійснення страхової діяльності в Україні безпосередньо іноземними страховиками (нерезидентами) законодавчо не передбачено.

Зазначимо, що при створенні страховика-резидента або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений в грошовій формі не менше певної суми:

- страховикам, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, - в сумі, еквівалентній 1 млн. євро;

- страховикам, які займаються страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та управління цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть на умовах чинного законодавства надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення певних видів страхування, у разі якщо це передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Передбачається, що для визначення уповноважених страховиків обов'язково має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків.

Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається Уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю - Державною Комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (надалі – Комісія або Держфінпослуг), відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством.

Страхувальник – це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов’язується сплатити страховику страховий платіж (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованому, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір страхування, або іншій особі-одержувачу, якому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату чи зобов’язаний сплатити шкоду.

Правове положення страхувальника визначається нормою ст. 3 Закону, згідно з якою страхувальниками можуть бути дієздатні громадяни або юридичні особі, що укладають з страховиком договір страхування, або які є страхувальниками відповідно до вимог законодавства.

З погляду наявності правоздатності, будь-які юридичні особи можуть виступати як страхувальники. Здатність до здійснення угод фізичною особою - громадянином визначається залежно від того, по-перше, до якої категорії з дієздатності ця особа належить, та, по-друге, до якої категорії належить угода. Вимога закону про необхідність наявності дієздатності у страхувальника зумовлена економічними та правовими особливостями страхування, як окремого виду цивільних правовідносин.

Страховик і страхувальник є основними суб’єктами договірних відносин, оскільки беруть участь в укладанні договору, підписують його, повинні виконувати всі його умови та мають право змінити або достроково припинити договір. Крім страховика та страхувальника та за їх згодою, договором страхування можуть визначатися такі його суб’єкти, як застрахована особа та одержувач страхової виплати (другорядні суб’єкти договірних відносин), які не є платниками страхового платежу та мають обмежені договором страхування права та зобов’язання щодо власної участі у цьому договорі.

Застрахована особа – це фізична особа, про страхування якої за її згодою страхувальником укладений із страховиком договір особистого страхування. Застрахованою є особа, у житті якої може статися страховий випадок, що безпосередньо пов’язаний з її особистістю або обставинами її життя. Це може бути дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном), або робітник (при страхуванні робітника роботодавцем), чи будь-який інший громадянин.

Застраховані особи – треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов’язків страхувальника відповідно до договору страхування.

Застрахована особа надає страховику свою письмову згоду з умовами її страхування страхувальником. Застрахована особа не сплачує страхові внески, проте до неї можуть перейти права і обов’язки страхувальника згідно з умовами, що визначені у договорі страхування згідно чинного законодавства.

Стаття 3 Закону непрямо використовує цей термін для регулювання відношень, що виникають тільки в особистому страхуванні. Проте слід зазначити, що у страховій практиці інших країн користуються цим терміном щодо договорів страхування відповідальності за заподіяння шкоди і договорів майнового страхування, якщо порушується цілість майнових прав і майна застрахованої особи.

Одержувачем страхової виплати є або сам страхувальник (для особистого і майнового страхування), або застрахована особа (для особистого страхування), або спадкоємець (для всіх видів страхування), або потерпіла особа, щодо якої доведена наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку заподіяної їй шкоди зі страховим випадком (для страхування відповідальності перед третіми особами), або інша третя особа (вигодонабувач), визначена страхувальником у договорі (в страхуванні відповідальності перед третіми особами – це потерпіла особа, що непрямо визначена страхувальником).

Вигодонабувачем згідно ст. 3 Закону є юридична особа або громадянин, якщо:

• при укладанні договорів особистого страхування вона призначена страхувальником за згодою застрахованої особи;

• при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, вона може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку

Якщо вигодонабувача зазначено у договорі страхування, страхувальник може заміняти його до моменту настання страхового випадку. Звичайно, заміна вигодонабувача у договорах особистого страхування, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, можлива тільки за згодою застрахованої особи.

Водночас є очевидною умова, за якої вигодонабувач не може бути замінений іншою особою - після того, як настав страховий випадок, або вигодонабувач не виконав яке-небудь із зобов’язань за договором страхування, або він подав вимогу про страхову виплату.

Зазвичай, для ідентифікації особи одержувача вказують найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та паспортні дані громадянина. Проте, в ряді випадків для ідентифікації одержувача в договорі страхування вказують умови, за яких та або інша особа може стати одержувачем. Зокрема, договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди третім особам укладається таким чином, щоб одержувачами могли бути тільки особи, яким може бути завдана така шкода.

Страховим законодавством окремо регулюється перехід прав і обов’язків страхувальника в випадках заміни страхувальника-громадянина в договорі страхування (ст. 22 Закону), втрати страхувальником-громадянином дієздатності (ст.24 Закону) або втрати страхувальником прав юридичної особи (ст. 23 Закону), що конкретизує зміну особи одержувача.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, а може й ні. Окрім того, Закон України про страхування визначає об’єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов’язані:

• з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією стра­хувальника або застрахованої особи;

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Отже, категорія страхування розглядається з таких позицій:

• як вид економічних відносин (із різними характеристиками) з при­воду формування та використання страхового фонду для відшкоду­вання збитків;

• як спосіб розподілу ризиків;

• як спосіб задоволення потреб страхувальників;

• як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

• як спосіб покращення матеріального стану засновників та акціо­нерів;

• як джерело інвестицій в економіку держави;

• як фактор стабілізації економіки.

У кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки держави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість стає капіталом і здатна до накопичення та самозростання.

Отже, узагальнюючи погляди вчених і практиків, можна визначити стра­хування як певний вид економічних відносин з приводу організації страхо­вого захисту за рахунок створення та використання страхового фонду й інших фондів і ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників і власників, здійснення підпри­ємництва, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

Основні напрями вияву позитивного впливу страхування на розвиток економіки:

− надає впевненості в розвитку бізнесу;

− дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію екологічної безпеки;

− забезпечує раціональне формування і використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм;

− створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.

Отже, страхування має величезні можливості сприяти економічному і соціальному розвитку країни, задовольняти інтереси щодо захисту майна та доходів як юридичних, так i фізичних осіб.

Приклад. Населенню часто вигідніше заощаджувати кошти у страховиків, ніж у банках. Припустимо, що громадянин А вніс 7500 грн на строковий депозитний рахунок у комерційному банку, а громадянин Б придбав поліс змішаного страхування життя на 25000 грн терміном на 10 років, оплативши за перші три роки 7500 грн премій. У разі нещасного випадку банк може видати громадянинові А кошти лише в межах залишку вкладу (з урахуванням відсотків). Якщо така біда спіткає громадянина Б, то страхова компанія виплатить йому грошову допомогу, виходячи зі страхової суми i коефіцієнта втрати працездатності. На випадок тривалої втрати працездатності фінансове забезпечення громадянина Б буде (особливо в перші роки дії страхового договору) у кілька разів більше, ніж у громадянина А. У разі гострої потреби в коштах страхувальник може достроково припинити дію договору, повернувши собі належну суму заощаджень.