46. Значення методології ф.Бекона для формування філософії Нового часу

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон, який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" і "Про гідність та примноження наук". Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. На думку Бекона, існує чотири види помилкових суджень("примар"), від яких слід звільнитися перед тим, як починати пізнання. До першого виду помилок, які він називає "примарами Роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Вони укорінені в самій людській природі. Під впливом цих "примар" людина розглядає природу аналогічно зі своїми специфічними рисами, антропологізує її. Другим видом помилок є "примари Печери", зумовлені індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками, що примушують людину спостерігати природу ніби із своєї печери. Набагато більшу небезпеку становить третій вид помилок "примари Площі", що проникають у пізнання разом зі словами та іменами. Вони породжуються спілкуванням людей і зумовлені вживанням застарілих понять, суджень, слів. Четверте джерело помилок — "примари Театру", що породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи, які своїми штучними побудовами нагадують театральні дійства.

Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання. Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму. Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. Значення філософії Ф. Бекона полягає, перш за все, у критиці спекулятивного споглядацького підходу до світу, характерного для середньовічної схоластики.

47.Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.

Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.. Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо.

Вчення про досвідне походження ідей. Досвід зовнішній і внутрішній. Всі ідеї і принципи, всі знання, що містяться в душі людини, вона здобуває власним досвідом. «На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього воно врешті-решт походить». Така позиція свідчить про емпіризм Дж. Локка. Досвід у найбільш загальному вигляді є усім, що діє на свідомість людини і засвоюється нею протягом життя. На перших етапах цьо­го життя, у момент народження людини, її душа є порож­ньою, вільною від будь-яких ідей або принципів, і лише поступово-досвід заповнює це «порожнє місце». Душа на час народження людини нага­дує чистий аркуш паперу або чисту дошку. Уявлення про душу людини як про чистий аркуш папе­ру є логічним наслідком критики раціоналістичної теорії вроджених ідей. Згідно з цим уявленням душа не може ма­ти у собі якихось позадосвідних знань.