82. Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.

Категорія буття основоположною філософською категорією, її використовують для осмислення проблем пов’язаних як з проблемою існування Всесвіту, так і з проблемою існуванням конкретного індивіда. Таким чином, категорія буття є гранично широкою. Вона стосується як світу загалом, так і життя окремої людини.

Положення, які розкривають сутність категорії буття:

1.Світ існував, існує і буде існувати як безмежна і неминуча цілісність, як відносно стабільне ціле.

2.Світ у своєму існуванні утворює нерозривну єдність минущого і неминущого, універсальну цілісність.

3.Світ існує як неминуща єдність поза і незалежно від волі і свідомості людини, тобто об’єктивно.

Філософська категорія “буття” є однією із найзагальніших: вона не виражається ні через жодну з інших категорій, а лише зіставляється з категоріями “суще”, “сутність”, “існування”, що є похідними від “буття” і представляють собою її різні сторони й аспекти.

Су́тність (есенція)  — філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.

В історії філософії поняття «існування» вживалося звичайно для визначення зовнішнього буття речі або процесу, яке, на відміну від суті речі, осягається не мисленням, а досвідом. Раціоналізм 17-18 ст. (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Георг Гегель та ін.) у розумінні існування виходив з вчення про тотожність мислення і буття. Категорія існування тут, по суті, трактується як дещо розумне, раціональне. «Існування» традиційно використовується у філософії для вираження факту наявності якої-небудь речі, процесу або явища. Існувати - означає бути в наявності.

Отже, можна сказати, що через категорію “буття” у філософії вибудовується цілісна картина світу, яка визначається єдністю людини та інших форм існування матеріальних предметів та духовних явищ. З одного боку, категорія “буття” зорієнтована на найбільш загальні характеристики існуючого, а з другого – її зміст осягається через дослідження окремих структур, проявів і форм усього сущого.

83. Буття як предмет філософського аналізу.

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від свідомості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поняття, яке позначає існування що-небудь взагалі.

В основі філософії багатьох мислителів покладені системотворчі поняття, такі як буття. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями.

Вперше в історії філософії ця категорія була введена Парменідом ще в VI ст. до н.е. Розглядаючи першооснову світу, він відійшов від розгляду конкретної першоречовини (вода, повітря, апейрон, вогонь) як основи всього існуючого (світу) і показав єдність космосу через абстракцію буття.

Після Парменіда в античній філософії категорія “буття” розглядалася у творах Платона та Аристотеля. У Платона справжнє, істинне й незмінне буття було притаманне лише світу ідей, а світ речей, як бліде відображення світу ідей, не мав істинного буття. Тобто буття у нього було тотожним світу ідей (ейдосів). Аристотель розглядав буття як певну ланку, що зв’язує між собою сутності та речі чуттєвого світу.

Іншого змісту категорія “буття” набула у філософії XVII-XVIII століть. У цей час більшість філософів проводили дослідження природних явищ і їх властивостей, тому під буттям вони розуміли природу. Наприклад, Гоббс вважав  предметом  філософії  тіло (природні тіла та речі, штучно створені людиною). У дуалістичній філософії Декарта буття розщеплюється на дві субстанції – матеріальну (тілесну) й  духовну (мислячу), які є протилежними одна одній. А в його формулі “мислю, отже, існую” відбувається зміщення акцентів із буття на знання.

У ХХ столітті з’явилися “нові онтології” (тобто нові підходи до розуміння буття). Наприклад, Хайдеггер розглядав категорію “буття” лише стосовно людини. В роботі “Буття і час” він називає буттєву структуру людини екзистенцією. На його думку, структура екзистенції зводиться до таких модусів людського існування, як страх, совість, турбота, рішучість і т.п. Тобто визначальним у бутті людини є її переживання власного “буття-у-світі” (буття як присутності).

84. Основні форми буття та їх взаємозв’язок.

Як найбільш загальна категорія філософії, “буття” вказує на всезагальні зв’язки, порядок та ієрархію різних предметів, явищ, процесів тощо, що дозволяє виявити різні форми всього сущого. Основними формами буття є:

1) буття речей природи,(існують незалежно від людини за об’єктивними законами)

2) буття речей “другої природи” (тобто предметів, створених людиною для задоволення своїх потреб із речей природи). На відміну від природних речей, вони мають своє призначення;

3) буття людини як речі серед речей.Людина є особливим тілом серед природних речей та речей, виготовлених нею самою. Вона задовольняє свої потреби через виготовлення знарядь праці та їх застосуванні для виготовлення одягу, їжі тощо. При цьому її діяльність є свідомою, доцільною;

4) буття індивідуалізованого духовного (емоції, почуття, переживання, знання, мрії, і т.д. , тобто духовний світ людини);

5) буття об’єктивованого духовного (суспільні духовні явища: звичаї, традиції, обряди, наука, політична, правова, моральна, естетична, релігійна свідомість суспільства тощо, які мають знаково-символічні

форми). Особливе місце в бутті об’єктивованого духовного посідає мова, в якій найбільш яскраво виявляється єдність індивідуалізованого й об’єктивованого духовного, індивідуальної та суспільної свідомості. 6) буття соціального (сюди входять матеріальне й духовне життя людини та суспільства).

Перелічені форми (або прояви) буття виділяє сама людина і через них людське буття постає як процес становлення й самоствердження людини, процес самореалізації людиною її сутнісних сил (здатності до почуттів, емоцій, мислення, мовлення, волі, творчості, діяльності тощо).

Отже, буття виступає як реальний процес життєдіяльності, в якому людина через різні соціальні практики перетворює зовнішній світ на умови і засоби свого саморозвитку, й тим самим стверджує себе як суб’єкта соціальної діяльності.

85. Філософський сенс вчення про матерію. Основні рівні організації матеріального буття.

Термін “матерія” у перекладі з латинської мови означає – речовина. В історії філософії поняття «матерія» завжди було предметом тривалих суперечок матеріалізму та ідеалізму. Сам термін «матерія» був запроваджений Платоном.

У діалектичному матеріалізмі матерія – це філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них.

Матерії притаманні численні властивості: невичерпність, пізнаваність, незнищуваність й інші. Але серед них є такі, без яких вона взагалі неможлива. Такі властивості називають атрибутами. До них належать рух, простір, час.

Сучасна наука вивчає конкретні рівні організації матерії. Вона виробила уявлення про матерію як про складну самоорганізовану систему, яка перебуває у постійних змінах, елементи якої зв’язані між собою. Зокрема, природничі науки розглядають наступні рівні організації матерії:

- Нежива природа, яка має складну будову. Вона складається з елементарних частинок;  атомів;  молекул; макротіл; планет; галактик; систем галактик.

- Біологічний рівень організації матерії, до якого входять системи доклітинного рівня – нуклеїнові кислоти (ДНК та РНК) і білки; клітини; багатоклітинні організми (рослини і тварини); надорганізменні структури (популяції, види тварин, біоценози – наприклад, ліс як біоценоз, у якому взаємодіють тварини, рослини, гриби тощо). Біологічний рівень організації матерії утворює біосферу.

- Соціальний рівень організації матерії, який є особливим типом матеріальної системи, що називається людським суспільством. У ньому формуються та функціонують такі структурні елементи, як сім’я, історичні форми спільності людей (рід, плем’я, община, народність, нація), класи, страти та інші соціальні групи, що утворюються за різними ознаками. Суспільство має свою історію, яка включає  минуле,  теперішнє й майбутнє у їх нерозривній єдності.