- •2. Основні історичні типи світогляду
- •3. Філософія і світогляд: сутність і співвідношення
- •4. Філософія і релігія: порівняльний аналіз.
- •6. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.
- •7. Структура філософського знання.
- •11.Східний і західний типи філософствування.
- •12.Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.
- •15. Ортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •19. Онтологія та етика Даосизму.
- •17. Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи
- •21. Ранньогрецька філос про першооснову світу (мілетська філософська школа).
- •22.Давньогрецька атомістична теорія.
- •23. Сократівське тлумачення природи людини.
- •24. Проект ідеальної держави у Платона.
- •25.Сенс платонівського міфу про печеру.
- •26.Вчення Аристотеля про матерію та форму. 4 причини виникнення речей.
- •27. Етика Аристотеля.
- •29.Античний скептицизм.
- •30. Філософія неоплатонізму.
- •39. Соціальні утопії епохи Відродження (т.Мор, т.Кампанела).
- •40. Політична філософія н.Макіавеллі.
- •41. Натурфілософія Дж. Бруно
- •42. Світоглядне значення природничо-наукових поглядів м.Коперника, г.Галілея.
- •43. Ідеї Реформації та їх значення для формування культури Нового часу
- •44. Наукова революція 17 ст. Та формування механістичної картини світу.
- •45.Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.
- •46. Значення методології ф.Бекона для формування філософії Нового часу
- •47.Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.
- •48.Недоліки методології емпіризму, виявлені д.Юмом.
- •49.Принципи методології р.Декарта.
- •50.Розвиток вчення про субстанцію в концепціях р.Декарта, б.Спінози, г.Лейбніца.
- •51.Концепція «природного права» т.Гоббса
- •52. Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство
- •53. Вчення про суспільство та цивілізацію ж.-ж.Руссо.
- •54. Матеріалізм епохи Просвітництва (д.Дідро, ж.Ламетрі, п.Гольбах).
- •55 Філософія і.Канта: антиномії теоретичного розуму.
- •56. Практичний розум і кантівська етика.
- •57. Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії г.В.Ф.Гегеля.
- •58. Філософія історії г.В.Ф.Гегеля.
- •59. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.
- •60. Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.
- •61. Матеріалістичне розуміння історії в марксизмі. Вчення про суспільно-економічні формації.
- •62. «Філософія життя» ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.
- •63. Перегляд неопозитивістських ідей в постпозитивізмі.
- •64.Загальна характеристика прагматизму (ч.Пірс, в.Джеймс, Дж.Дьюї).
- •65. Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (ж.-п.Сартр, а.Камю).
- •66.Філософське значення психоаналізу (з.Фрейд, к.Юнг).
- •67.Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (е.Жільсон, ж.Марітен, к.Войтило).
- •68.Проблема розуміння в герменевтиці.
- •69.Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (ж. Дерріда)
- •70.Провідні ідеї української філософії та їх оцінка.
- •71.Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •72.Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 – 18 ст.
- •73.Філософія г.С.Сковороди: вчення про три світи і дві натури.
- •74.Соціально-філософські погляди г.С.Сковороди: ідея «сродної праці»
- •79. Розвиток філософської думки в Україні за радянської доби.
- •82. Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.
- •83. Буття як предмет філософського аналізу.
- •86. Поняття «матерії» в історії філософії.
- •87. Категорії руху, розвитку, спокою в онтології.
- •88. Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.
- •89. Діалектика як теорія і як метод.
- •91. Походження та сутність свідомості.
- •92. Структура свідомості (сфери та рівні).
- •93. Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального.
- •94. Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).
- •95. Концепції істини в історії філософії.
- •96. Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.
- •97. Чуттєве та раціональне в пізнанні, їх основні форми та взаємозв’язок.
- •98. Наукове пізнання: структура та функції.
- •99. Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.
- •100. Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.
- •104. Ненаукові форми пізнання: буденне, релігійне, художньо-естетичне.
- •105. Сутність людини як предмет філософської антропології.
- •106. Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
- •107. Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
- •108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.
- •111. Загальнолюдські цінності: ілюзія чи реальність?
- •112. Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.
- •113. Поняття «суспільство» в філософії.
- •114. Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв’язок.
- •115. Природа як передумова виникнення й розвитку людського суспільства.
- •116. Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.
- •117. Суспільна свідомість та її структура (сфери, рівні, форми).
- •118. Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.
- •120. Людина як творець і творіння культури.
- •121. Мораль та моральність: сутність і функції.
- •122. Політична і правова свідомість: сутність та роль у суспільстві.
- •123. Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.
- •125. Екологічні проблеми сучасності.
- •126. Екологія та екологічні проблеми в Україні.
- •127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.
- •128. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •129. Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.
- •130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.
- •131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
- •132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.
- •133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
- •134. Особливості філософського розуміння культури.
- •135. Поняття «цивілізація»: ґенеза та розуміння його в філософії.
- •136. Співвідношення культури і цивілізації в концепціях о.Шпенглера та м.Бердяєва.
- •137. Цивілізаційна концепція с.Хантінгтона.
- •138.Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.
- •139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.
- •140. Концепція «Третьої хвилі» а.Тоффлера.
- •141. Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.
- •142. Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.
- •143. Філософські засади економічної теорії а.Сміта.
- •144. Філософсько-методологічні засади політекономії к.Маркса.
- •145. Філософія грошей г.Зіммеля.
- •146. М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.
- •147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.
- •148. Економіка і розвиток суспільства (ф.Хайек).
- •149. Еволюція методології економічної науки.
- •150. Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.
115. Природа як передумова виникнення й розвитку людського суспільства.
Поняття “природа” вживається у двох значеннях. У широкому розумінні природа – синонім Всесвіту, охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів. У вузькому розумінні природа – це частина світу, яка протистоїть сусп. і взаємодіє з ним, це природне явище, в якому живе суспільство.
Природа первинна. На певному етапі еволюції з’являється органічна матерія, біологічна форма руху. З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Людина – частина природи. Людина живе в межах тонкої оболонки Землі, як географічного середовища. Розрізняють природу натуральну (це природа з якою людина не вступила в взаємодію) та “олюднену” природу, де особливо виділяють ноосферу (це природа, яка зазнала змін в результаті людської праці та розвивається під впливом людського розуму, науки).
Природа є необхідною умовою матеріального життя сусп. Єдність сусп. і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва. Природа існувала і далі може існувати без сусп. А сусп. без природи існувати не може.
Природа, людина і сусп. – специфічні частини матеріального світу. Ф.Енгельс ц “Діалектиці природи” зазначав, що зовнішній світ є або природа, або суспільство.
В процесі виробництва між сусп. і природою відбувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Існує не тільки фізичний, але й духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природні науки, оціночне ставлення, яке виражається з допомогою понять блага, краси та ін.
Отже, можна зробити висновок, що природа була передумовою виникнення суспільства, тому людство повинне брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає великої шкоди.
116. Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.
Взаємовідносини суспільства та природи пройшли в своєму розвитку ряд періодів. Людство усвідомлювало цей факт і намагалось класифікувати ці періоди у розвитку глобальної системи «суспільство-природа».
До найдавніших спроб можна віднести розповсюдження в масовій свідомості легенди про «золотий вік». В ній засобами відображення міфологічного світогляду показувалась залежність людського існування від природних явищ та стихій. Згідно з цими уявленнями природа розглядалась як космос, явище, що має чітку внутрішню організованість, упорядкованість і підпорядковане єдиному началу: законам краси та гармонії. Людина від початку жила у відповідності з ними в стані гармонії мікрокосмосу і макрокосмосу. Відмова від слідування цим законам призвела до появи дисгармонії між людиною і оточуючим світом, а подальше їх «забуття» - і до внутрішньої неузгодженості, негараздів індивідуальних та суспільних.
Таким чином, в історії розвитку взаємовідносин суспільства та природи, взявши за критерій пануючий спосіб організації людської діяльності, можна вичленити такі основні етапи:
• етап природоподібної людської діяльності - період присвоєння готових продуктів природи.
• етап природозгідної людської діяльності - період, коли в результаті накопичення знань про природу, людина переходить до пристосування природного середовища до своїх потреб і відтворює необхідні їй компоненти природи, узгоджуючи свої запити з пізнаними вимогами природи;
• етап «неприродної» (індустріальної) людської діяльності - період, коли з'являються машини і людина намагається підкорити природу, проголошуючи себе її «царем»(власне період формування та розгортання глобальної екологічної кризи, викликаної антропогенним втручанням у природні процеси і виникнення загрози глобальної екологічної катастрофи).
На сучасному етапі розвитку суспільства людина розуміє, що завдає великої шкоди природі, вирубуючи величезні ділянки лісів, видобуваючи велику кількість корисних копалин, будуючи різні заводи та ін. Внаслідок цього, а також через проблему вичерпності природних ресурсів людство намагається створити умови для відновлення природи, створюючи різні заповідники, заказники, національні парки, а також шукаючи альтернативні джерела енергії.
