17. Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи

Грунтована на релегійно-міфологічному світогляді, слабкий зв’язок з наукою, гуманність, антропоцентризм, тісно пов’язана з проблемами моралі, пізнання, природи, соціального управління

Основу світогляду китайця складали книга пісень, книга історії, книга обрядів, книга змін, літопис. Світ з’являється як боротьба протилежних та співпрацюючих сил – ЯНЬ (активного, світлого, позитивного, чоловічого початку) та ІНЬ (темного, пасивного, негативного, жіночого початку). “Золоте століття”: вільно співіснувало 6 шкіл:

1) конфуціанство,2)легізм,3) моізм,4) даосизм,

5) школа “інь-ян” (натурфілософи), 6) школа імен (“мин-цзя”).Конфуціанство: Конфуцій розкривав проблему-взаємовідносин між людьми, виховання, моральність. Ввів такі поняття: “жень” (гуманність), “і” (обов’язок, справедливіст), “лі ”(ритуал), “сі” (ширість), “чжи” (мудрість), “сяо” (синова шанобливість до батьків), “ді” (шанування старшого брата). Моізм проголошував 12 принципів своїх етико-політичних ідей:

1.Об’єднання для заміни роз’єднання; 2.Піднесення здібних, зміщення безталанних; 3.Шанування мудрості;

4. Шанування єдності; 5. Загальна любов та взаємна вигода; 6.Заперечення нападів; 7. Заперечення музики та звеселень; 8. Економія у витратах; 9. За бережливість при похованнях; 10. Бажання неба; 11. Заперечення волі неба; 12. Духобачення. Ключові поняття даосизму – “дао” (шлях, закон, абсолют); принцип “у-вей” (недіяння), шенжень (зовсім мудрий).

19. Онтологія та етика Даосизму.

Даосизм (кит. — школа дао) — філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього Існуючого —дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Даосисти закликали слідувати природі, жити природним життям. Вони тлумачили дао як "головне в усіх речах", "корінь", "мати землі й неба", "першооснова світу", "творець усього сущого", яке існує у складних взаємозв'язках і взаємозалежностях: людина залежить від землі, земля — від неба (космосу), небо — від дао, а дао — від себе.

Людину і світ це вчення трактує як закономірне породження дао, частину природи, призначенням якої є дотримання чеснот (де), тобто жити згідно з природою. Навпаки, будь-яке штучне втручання, спроби змінити природний порядок буття згубні для людей, є джерелом зла. Основний моральний принцип даосизму — у вей (не-діяння): людина, яка пізнала дао, — бездіяльна; хто служить дао, той пригнічує свої бажання, стаючи бездіяльним. Даосизм возвеличував аскетизм і недіяння, яке є водночас найбільшим діянням, оскільки завдяки йому можна досягнути вершин пізнання. 

Отже, основні положення етики даосизму проголошують необхідність дотримання визначеного природою шляху, сповідування принципу недіяння. Щастя народу полягає у поверненні до рівності й родоплемінних відносин, а щастя мудреця — у помірності, простоті, близькості до природи. Тому у справжній людині головним є не "благородство" (соціальний статус), а природність доброчесності.

20.Етико-політичне вчення моїзму та легізму: порівн характер

Моїзм — філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії — багатії, ті, хто має владу. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність "ми — вони" ("наш рід" і "чужий рід", "вільний" і "раб", "пролетарів і "експлуататор"). 

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.

Легізм (лаг. legis — закон) — давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.На думку представника цієї школи, дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. Їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа.