61. Матеріалістичне розуміння історії в марксизмі. Вчення про суспільно-економічні формації.

Марксизм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень  Маркса та  Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці.

Щодо історичного матеріалізму ,суспільство розглядається як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право,мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізмуі, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

62. «Філософія життя» ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.

Філософія життя — філос. напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються 

Ф. Ніцше ,В.Дільтей , Г. Зіммель , А. Бергсон та інші.

На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки.

Ф.Ніцше( основні ідеї та поняття):

- світ являє собою нескінченне становлення,яке не має сенсу і мети. Тому світ пізнати неможливо,істина-недосяжна.

-світ – досягнення боротьби між волями,які боряться за владу

-час є нескінченним ,тому все буде повторюватись(вічне повернення)

-мета філософії:допомогти людині пристосуватися до світу

і дати можливість максимально себе реалізувати

-види волей:воля до життя,несвідома воля,воля окремої людини,воля до влади

-вчення про надлюдину(людина є те,що треба в собі подолати,щоб народилася надлюдина.Подолання починається з переоцінки дійсності,які існують у сучасному суспільстві.)

-християнство-релігія слабких,рабів.пропонує заміну христ цінностей(потворним і слабким треба допомогти померти)

-люди:еліта(меншість),маса юрби(більшість)