122. Політична і правова свідомість: сутність та роль у суспільстві.

Політична свідомість – це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають відношення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому. Політична свідомість являє собою систему ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Це система знань і оцінок, завдяки яким відбувається усвідомлення сфери політики суб'єктами, що виступають у вигляді індивідів, груп, класів, спільнот. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.

Ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання.

Право як система загальнообов'язкових норм i правил поведiнки людей, що вираженi в юридичних законах i вiдображають державну волю, вста­новлюють права та обов'язки учасникiв правовiдносин, змiнюється разом з розвитком суспiльства, держави, полiтики. Правова свiдо­мість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у вiдповiдностi з пануючими в суспiльствi уявленнями про законнicть, порядок, справедливicть. Свiй змicт правова свiдомiсть реалiзує насамперед в основних сферах життєдiяльностi суспiльства - соцiально-економiчнiй та полiтичнiй, там, де i вiдбу­вається процес формування правосвiдомостi, правової культури членiв суспiльства.

123. Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.

Глобалізація — це об’єктивний соціальний процес, економічної та політичної взаємозалежності країн та регіонів світу до такого рівня, коли можливим та необхідним стає створення єдиного світового правового поля та світових органів економічного та політичного управління.

Глобалізація є об’єктивним процесом, породженим початком інформативної технічної революції, вона стала можливою після подолання бінарного протистояння світової капіталістичної та комуністичної систем. Глобалізація — це історичний процес , який розвивається впродовж багатьох століть, гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, відданість єдиним цінностям, дотримання єдиних звичаїв та норм поведінки, прагнення зробити все універсальним, це визнання взаємозалежності, головною причиною якої є підрив, розпад національних держав під натиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени — глобальних фірм, релігійних угруповань, транснаціональних управлінських структур (мереж), які взаємодіють на рівних умовах не тільки між собою, але й з самими державами — традиційними діючими акторами міжнародних відносин.

У. Ганнерс: 4 можливі сценарії глобалізації: «дозрівання», сценарій «глобальної гомогенізації» припускає повне домінування в світі західної культури, сценарій «насичення» периферійні культури поступово вбирають в себе культурні зразки Заходу, сценарій «периферійної корупції» приводить до звироднілості західної культури в процесі адаптації на периферії. Необхідність виховання нового планетарного мислення, завдяки чому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного.

124. Філософський аналіз глобальних проблем сучасності та шляхи їх розв’язання.

Глобальним проблемам сучасності притаманні, по-перше, ве­ликі масштаби, значимість не тільки для окремих країн і регіонів, а для людської цивілізації загалом, по-друге, актуальність, що потребує нагального втручання в цю сферу, по-третє, комплекс­ний характер проблем (глобальні проблеми зазвичай взаємо­зв'язані^

Глобальні проблеми мають подвійний соціоприрод-ний ха-рактер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

Головними проблемами сучасної цивілізації є : проблема миру та війни, екологічна, продовольча, демографічна, охорони здоров’я, мирне освоєння космосу і т. ін.

Вивчення глобальних проблем привело до формування глобалістики — науки, що вивчає причини й способи розв 'язання гло­бальних проблем. Особливе місце у вивченні глобальних проблем посідає Римський клуб. Це міжнародна недержавна організація, яка була заснована 1968 р. за ініціативою Ауреліо Печчеї. Голов­не її завдання — дослідження глобальних проблем сучасності за допомогою математичного моделювання.

Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і поразок.

Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об'єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного і суспільного середовища задовольняти

людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об'єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх не вирішення) майбутньому людства.