- •2. Основні історичні типи світогляду
- •3. Філософія і світогляд: сутність і співвідношення
- •4. Філософія і релігія: порівняльний аналіз.
- •6. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.
- •7. Структура філософського знання.
- •11.Східний і західний типи філософствування.
- •12.Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.
- •15. Ортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •19. Онтологія та етика Даосизму.
- •17. Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи
- •21. Ранньогрецька філос про першооснову світу (мілетська філософська школа).
- •22.Давньогрецька атомістична теорія.
- •23. Сократівське тлумачення природи людини.
- •24. Проект ідеальної держави у Платона.
- •25.Сенс платонівського міфу про печеру.
- •26.Вчення Аристотеля про матерію та форму. 4 причини виникнення речей.
- •27. Етика Аристотеля.
- •29.Античний скептицизм.
- •30. Філософія неоплатонізму.
- •39. Соціальні утопії епохи Відродження (т.Мор, т.Кампанела).
- •40. Політична філософія н.Макіавеллі.
- •41. Натурфілософія Дж. Бруно
- •42. Світоглядне значення природничо-наукових поглядів м.Коперника, г.Галілея.
- •43. Ідеї Реформації та їх значення для формування культури Нового часу
- •44. Наукова революція 17 ст. Та формування механістичної картини світу.
- •45.Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.
- •46. Значення методології ф.Бекона для формування філософії Нового часу
- •47.Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.
- •48.Недоліки методології емпіризму, виявлені д.Юмом.
- •49.Принципи методології р.Декарта.
- •50.Розвиток вчення про субстанцію в концепціях р.Декарта, б.Спінози, г.Лейбніца.
- •51.Концепція «природного права» т.Гоббса
- •52. Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство
- •53. Вчення про суспільство та цивілізацію ж.-ж.Руссо.
- •54. Матеріалізм епохи Просвітництва (д.Дідро, ж.Ламетрі, п.Гольбах).
- •55 Філософія і.Канта: антиномії теоретичного розуму.
- •56. Практичний розум і кантівська етика.
- •57. Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії г.В.Ф.Гегеля.
- •58. Філософія історії г.В.Ф.Гегеля.
- •59. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.
- •60. Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.
- •61. Матеріалістичне розуміння історії в марксизмі. Вчення про суспільно-економічні формації.
- •62. «Філософія життя» ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.
- •63. Перегляд неопозитивістських ідей в постпозитивізмі.
- •64.Загальна характеристика прагматизму (ч.Пірс, в.Джеймс, Дж.Дьюї).
- •65. Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (ж.-п.Сартр, а.Камю).
- •66.Філософське значення психоаналізу (з.Фрейд, к.Юнг).
- •67.Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (е.Жільсон, ж.Марітен, к.Войтило).
- •68.Проблема розуміння в герменевтиці.
- •69.Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (ж. Дерріда)
- •70.Провідні ідеї української філософії та їх оцінка.
- •71.Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •72.Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 – 18 ст.
- •73.Філософія г.С.Сковороди: вчення про три світи і дві натури.
- •74.Соціально-філософські погляди г.С.Сковороди: ідея «сродної праці»
- •79. Розвиток філософської думки в Україні за радянської доби.
- •82. Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.
- •83. Буття як предмет філософського аналізу.
- •86. Поняття «матерії» в історії філософії.
- •87. Категорії руху, розвитку, спокою в онтології.
- •88. Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.
- •89. Діалектика як теорія і як метод.
- •91. Походження та сутність свідомості.
- •92. Структура свідомості (сфери та рівні).
- •93. Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального.
- •94. Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).
- •95. Концепції істини в історії філософії.
- •96. Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.
- •97. Чуттєве та раціональне в пізнанні, їх основні форми та взаємозв’язок.
- •98. Наукове пізнання: структура та функції.
- •99. Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.
- •100. Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.
- •104. Ненаукові форми пізнання: буденне, релігійне, художньо-естетичне.
- •105. Сутність людини як предмет філософської антропології.
- •106. Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
- •107. Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
- •108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.
- •111. Загальнолюдські цінності: ілюзія чи реальність?
- •112. Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.
- •113. Поняття «суспільство» в філософії.
- •114. Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв’язок.
- •115. Природа як передумова виникнення й розвитку людського суспільства.
- •116. Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.
- •117. Суспільна свідомість та її структура (сфери, рівні, форми).
- •118. Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.
- •120. Людина як творець і творіння культури.
- •121. Мораль та моральність: сутність і функції.
- •122. Політична і правова свідомість: сутність та роль у суспільстві.
- •123. Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.
- •125. Екологічні проблеми сучасності.
- •126. Екологія та екологічні проблеми в Україні.
- •127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.
- •128. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •129. Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.
- •130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.
- •131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
- •132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.
- •133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
- •134. Особливості філософського розуміння культури.
- •135. Поняття «цивілізація»: ґенеза та розуміння його в філософії.
- •136. Співвідношення культури і цивілізації в концепціях о.Шпенглера та м.Бердяєва.
- •137. Цивілізаційна концепція с.Хантінгтона.
- •138.Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.
- •139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.
- •140. Концепція «Третьої хвилі» а.Тоффлера.
- •141. Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.
- •142. Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.
- •143. Філософські засади економічної теорії а.Сміта.
- •144. Філософсько-методологічні засади політекономії к.Маркса.
- •145. Філософія грошей г.Зіммеля.
- •146. М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.
- •147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.
- •148. Економіка і розвиток суспільства (ф.Хайек).
- •149. Еволюція методології економічної науки.
- •150. Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.
53. Вчення про суспільство та цивілізацію ж.-ж.Руссо.
Відомим представником Просвітництва був французький філософ Жан-Жак Руссо (1712— 1778 рр.). Основними працями, що репрезентували його філософські погляди були «Розмисли про науки й мистецтво»(1750 р.), «Міркування про походження та підстави нерівності між людьми» (1755 р.), «Юлія, або Нова Елоїза» (1761р.),«Про суспільний договір» (1762 р.), «Еміль, або про виховання» (1762 р.) та ін.
У багатьох своїх працях порушував питання суспільства та цивілізації. Він критично ставився до суспільства свого часу,адже вважав,що воно перетворює здорову любов людини до самої себе на егоцентризм, на який спираються соціальна нерівність, приватна власність і конкурентна боротьба. Він вважав вплив соціального оточення загалом негативним і деструктивним.Культура, своєю чергою, стає інструментом політики,наприклад, правова культура сприяє існуванню майнової нерівності(через систему правосуддя), підтримує позицію багатих(додаючи їм багатства), нехтує інтересами бідних (роблячи їх ще
біднішими).
Також він критично ставився і до існування цивілізації.Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, не тільки благо ,але й зло, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві.
Проте він також вважав,що все ж таки суспільство має шанс на повноцінне щасливе існування. Необхідною умовою повинно стати виховання «серця людини», яке мало б навчити її правильної любові до інших і тим самим допомогти знайти шлях до самої себе через створення власного позитивного досвіду. Бажаному стану сприятиме й взаємодія суспільства і держави на основі суспільного договору.Суспільство має виконувати свої обов’язки,а держава,у свою чергу,гарантувати громадянам права.
54. Матеріалізм епохи Просвітництва (д.Дідро, ж.Ламетрі, п.Гольбах).
Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. Представниками матеріалізму епохи Просвітництва є такі відомі філософи,як Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах.Вони заперечували саму ідею існування Бога в будь-який формах, пояснювали походження світу й самої людини з матеріалістичних позицій, а в питаннях пізнання навколишнього світу стояли на позиціях емпіризму.
Дідро мав великий вплив на формування матеріалізму за доби Просвітництва. Основні його праці були спрямованні на критику релігії. Він різко критикував її за те, що вона не сприяє отриманню наукових істин про довколишній світ і засмічує здорову свідомість людини релігійними забобонами, убиває в людині бажання активно перетворювати світ згідно з її інтересами.
Яскраві матеріалістичні погляди виклав Гольбах у своєму головному доробку «Система природи» ,у якому дав філософську картину Всесвіту, де існувала єдність взаємопов’язаних матеріальних елементів. Він стверджував, що об’єктивно існує первинна матерія (природа), яка є самопричиною, безкінечною в просторі й часі. Він одним з перших намагався дати визначення матерії: матерія — це все, що діє на наші органи чуття, а рух є способом існування матерії. У природі діє вічний,неминучий необхідний порядок (причинно-наслідковий зв’язок).Як і інші представники матеріалізму,критично ставився до релігії та церкви.
Ж.Ламетрі заперечував існування Бога, адже вважав,що у всьому живому світі головує лише природній закон. Якби не існувало релігійного фанатизму, не було б війн, а природа повернула собі свої права й чистоту.
