6.1. Сутність і значення фактора "робоча сила"

Поряд із забезпеченням підприємства сировиною та матеріалами, основними і оборотними фондами, що представляють категорію матеріальних ресурсів, центральне місце все-таки належить трудовим ресурсам, тобто забезпеченню підприємств робочою силою.

Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

В умовах ринкових відносин "здатність до праці" робить робочу силу товаром. Але це не звичайний товар. Його відмінність від інших товарів полягає в тому, що він, по-перше - створює вартість більшу, ніж він коштує; по-друге - без його залучення неможливо здійснити будь-яке виробництво; по-третє - від нього багато в чому залежить ступінь (ефективність) використання основних і оборотних виробничих фондів, економіка господарювання. Тому для підприємства небайдуже з позиції ведення господарської діяльності, як і на яких умовах повинне відбуватися задоволення його потреб у робочій силі (довічний найм, як у Японії, або при необхідності та ін.) і як вона повинна використовуватися в процесі виробництва товарів і послуг.

Ринок праці, як і будь-який товарний ринок, заснований на попиті та пропозиції. Попит у цьому випадку виступає у формі потреби на заняття вільних робочих місць і виконання робіт, а пропозиція - наявність незайнятої робочої сили або бажання змінити місце роботи. Попит та пропозиція здійснюються у конкурентній боротьбі, з одного боку, між працівниками за заняття того чи іншого робочого місця або виконання роботи, а з іншого боку, між роботодавцями за необхідної потрібної робочої сили як за своїм кількісним, так і якісним складом.

Попит на робочу силу (надання робочих місць, розмір заробітної плати) визначається граничним доходом підприємця, отриманого від продажу продуктів, вироблених із залученням додаткової робочої сили на одиницю продукту. Підприємець, перш ніж ухвалити рішення щодо залучення додаткової робочої сили, повинен відповістити на запитання: " Чи варто це робити?", тобто чи дасть це йому додатковий ефект, достатній для того, щоб покрити витрати, пов'язані з наймом. У своєму рішенні він керується законом зменшення доходів при додатковому збільшенні якого-небудь фактору виробництва. Тобто, при незмінному випуску продукції на кожного додаткового працівника доход зменшується і настає межа, нижче якої невигідно залучати робочу силу.

Регулювання трудової діяльності здійснюється на основі законодавства про зайнятість, що визначає правові та організаційні основи зайнятості населення в умовах ринкової економіки, рівноправність різних форм власності, а також гарантії з боку держави в реалізації права громадян на працю. Зайнятість - це не суперечлива Конституції діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих і суспільних потреб, що приносить їм заробіток (трудовий доход). Громадянам належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної й творчої праці та здійснювати будь-яку, не заборонену законодавством діяльність, у т.ч. і не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи (виховання дітей, ведення домашнього господарства, навчання). Адміністративний примус до праці в якій-небудь формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Зайнятість має кілька видів: повна, сумісництво, неповна й тимчасова.

Групи громадян, які вважаються зайнятими, це:

• працюючі за наймом;

• тимчасово відсутні у зв'язку з відпусткою та іншими причинами;

• самостійно забезпечують себе роботою;

• обрані на оплачувану посаду;

• що проходять службу в армії;

• учні та студенти.

Державна політика в області зайнятості населення спрямована на:

• забезпечення рівних можливостей всім громадянам у реалізації права на працю та вільний вибір форм зайнятості;

• підтримку трудової й підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їх здатностей до продуктивної праці шляхом координації діяльності в області зайнятості з іншими напрямками економічної політики;

• дотримання принципу добровільності праці, вільний вибір занять шляхом заохочення роботодавців, що створюють нові робочі місця;

• забезпечення соціального захисту населення в області зайнятості на основі координації діяльності державних органів, профспілок, підприємців у розробці та реалізації заходів по забезпеченню зайнятості населення;

• міжнародне співробітництво у рішенні проблем зайнятості населення.

Питаннями регулювання зайнятості населення займаються різні органи державної влади та громадські організації - так звані центри зайнятості.