6.5.1. Тарифна система

Тарифна система – це сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється регулювання і диференціація заробітної плати робітників ресторанного господарства.

Тарифна система включає тарифні ставки, тарифні сітки, тарифно-кваліфікаційний довідник, посадові оклади і районні коефіцієнти до заробітної плати.

У системі ринкових відносин змінюється зміст оплати праці. Заробітна плата розглядається як грошове вираження обсягу отриманих у розпорядження працівника життєвих благ, якими забезпечується об'єктивно необхідне відтворення робочої сили. Цілком очевидно, що це різко відрізняється від "класичної" політекономічної формули, відповідно до якої все зводиться до зовсім невизначеної "частці працівників у суспільному фонді споживання".

Змінюється уявлення про місце і роль тарифної системи. Раніше намагалися з її допомогою визначити рівень матеріальних винагород кожного працівника за норму праці відповідної якості. При цьому централізовано і жорстко встановлювалися всі елементи системи - тарифні сітки і ставки, схеми посадових окладів та ін. Тим самим забезпечувалася єдність оплати, але разом з ним і зрівняльність у масштабі всієї країни. Це дало привід деяким економістам вирішити, що тарифна система взагалі марна й, через це, не потрібна. Однак, треба, підкреслити, що в нових умовах мова повинна йти не про скасування тарифної системи, а про відродження її відтворювальної функції та посиленні на цій основі стимулюючої функції.

Тарифна система успішно застосовується у різних формах практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

В умовах регульованої ринкової економіки реалізація відтворювальної функції оплати праці вимагає визначення її мінімального рівня – такого, нижче якого вона не може опускатися при будь-якій формі власності, шляхом розрахунку прожиткового мінімуму на основі наукової методології. Мінімум оплати є державною соціальною гарантією відшкодування суспільно-необхідних витрат для простої праці.

Єдність відтворювальної та стимулюючої функції оплати праці повинна знайти реальне втілення у тарифній системі, що відображає розходження у складності праці за усіма професійно – кваліфікаційними групами працівників з урахуванням факторів народногосподарської значимості галузі та умов праці. Основою для побудови єдиної тарифної системи є розміри мінімальної оплати праці, що розрахований виходячи з мінімальних споживчих бюджетів. У свою чергу, на його базі, за допомогою тарифних коефіцієнтів, розробляються мінімальні ставки та оклади всіх працівників, диференційовані за фактором складності праці.

У трудовому договорі між власником або уповноваженим ним органом і працівником розмір оплати праці за доручений обсяг роботи при якісному, повному і своєчасному її виконанні може визначатися і на безтарифній основі.

Важливо навести розходження між номінальною та реальною заробітною платою.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, одержувана за годину, тиждень і т.д.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата – це "купівельна спроможність" номінальної заробітної плати. Вона залежить від номінальної заробітної плати й цін на товари та послуги. Зміна реальної заробітної плати у відсотковому відношенні можна визначити шляхом вирахування процентної зміни в рівні цін із процентної зміни в номінальній заробітній платі. Так, підвищення номінальної заробітної плати на 8% при зростанні рівня цін на 23% дає зниження реальної заробітної плати на 15%.