- •Донецьк 2012 вступ
- •1.1. Підприємство як господарська система
- •1.2. Види і сутнісна характеристика підприємств
- •1.3. Об'єднання підприємств
- •Підприємство як господарська система
- •1.2. Види і сутнісна характеристика підприємств
- •Об'єднання підприємств
- •Підприємство як господарська система
- •Види та сутнісна характеристика підприємств
- •3. Об'єднання підприємств
- •2. Види та сутнісна характеристика підприємств
- •3. Об'єднання підприємств
- •2.1. Функції та інструменти державного регулювання
- •2.2. Роль прогнозування і планування в управлінні підприємствами
- •1. За масштабом прогнозування:
- •2. За часом:
- •2.3. Фінансова політика держави
- •2.4. Кредитна політика
- •2.5. Податки в системі державного економічного регулювання
- •Функції та інструменти державного регулювання
- •4. Кредитна політика
- •5. Податки в системі державного економічного регулювання
- •3.1. Потреби, споживання і попит
- •3.2. Ринок, його структура та основні елементи
- •3.3. Класифікація ринків
- •3.1. Потреби, споживання і попит
- •3.2. Ринок, його структура та основні елементи
- •3.3. Класифікація ринків
- •Потреби Споживання Попит
- •2. Ринок, його структура та основні елементи
- •Розділ 4. Принципи формування та ефективність закупівельної політики підприємства
- •4.1. Матеріально-сировинне забезпечення потреб підприємства
- •4.2. Поняття оптимальної величини закупки
- •4.3. Призначення товарно-матеріальних запасів, їх види
- •4.4. Методика планування поточних запасів
- •Товарно-матеріально запаси
- •Сезонного зберігання
- •Дострокового завезення
- •Поточні
- •5.1.Поняття і вартісна оцінка основних фондів
- •5.2. Амортизація основних фондів
- •5.3. Показники стану та ефективності використання основних фондів
- •5.4. Відтворення основних фондів
- •Групи основних фондів
- •6.1. Сутність і значення фактора "робоча сила"
- •6.2. Характеристика показників з праці
- •6.3. Продуктивність праці робітників підприємства
- •Планування чисельності робітників
- •6.5. Організація заробітної плати
- •6.5.1. Тарифна система
- •6.5.2. Форми та системи оплати праці
- •6.5.3. Аналіз і планування фонду заробітної плати
- •6.6. Державне і договірне регулювання оплати праці
- •7.1. Поняття фінансових ресурсів підприємства
- •7.2. Використання фінансових ресурсів
- •Роль фінансових ресурсів у формуванні основних виробничих фондів
- •7.4. Роль фінансових ресурсів у формуванні оборотних виробничих фондів
- •7.5. Методологічні основи оцінки економічної ефективності інвестицій
- •2. Використання фінансових ресурсів
- •3.Роль фінансових ресурсів у формуванні основних виробничих фондів
- •О Оборотні кошти знака групування
- •Д Власні Позикові жерела формування
- •5.Методологічні основи оцінки економічної ефективності інвестицій
- •8.1. Економічна природа витрат
- •8.2. Аналіз витрат підприємства
- •8.3.Методика розрахунку витрат підприємства
- •Економічна природа витрат
- •8.2. Аналіз витрат підприємства
- •8.3. Методика розрахунку витрат підприємства
- •Витрати на оплату праці
- •Амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів і нематеріальних активів
- •Витрати на капітальний і поточний ремонт основних фондів
- •Знос та утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів
- •Витрати на паливо, газ і електроенергію для виробничих потреб
- •Витрати на рекламу
- •Відрахування на соціальні заходи
- •Витрати на обов'язкове страхування майна
- •Інші витрати
- •Показники аналізу
- •3.Методика розрахунку витрат підприємства
- •9.1. Доходи підприємства
- •9.2. Аналіз і планування валового прибутку підприємства
- •9.3. Доходи та ризик у діяльності підприємства
- •9.4. Прибуток, його значення для підприємства
- •9.5. Аналіз і планування прибутку підприємства
- •10.1. Оцінка фінансового стану
- •10.2. Задачі фінансового планування
- •10.3. Планування потреби в оборотних коштах підприємств
- •10.1. Оцінка фінансового стану
- •10.2. Задачі фінансового планування
- •10.3. Планування потреби в оборотних коштах підприємств
- •Коефіцієнт абсолютної ліквідності
- •Рекомендована література
- •Intenet-ресурси
2.2. Роль прогнозування і планування в управлінні підприємствами
Життєвий досвід показує, що планові та ринкові механізми не суперечать і не витісняють один одного, а ніби кооперуються, перерозподіляють свої функції, інтегруючи в цілісність системи управління адекватну певному етапу розвитку економіки. Цей новий етап господарського механізму відомий американський вчений В. В. Леонтьєв визначив як «синтез плану та ринку». Ідея синтезу двох типів господарських механізмів одержала успішне втілення в ряді високорозвинених країн, довівши свою більшу життєвість і ефективність. Японські вчені не без підстави вважають, що Японія обігнала США та країни Західної Європи у темпах розвитку економіки завдяки саме впровадженню планування в систему ведення господарства. На їхню думку, досягнуті в економіці результати варто віднести як за рахунок плану - 50%, так і за рахунок ринкових відносин - 50%. Видатний японський економіст Сабуро Окита, один із прихильників побудови системи управління економікою на основі господарського механізму «синтез плану та ринку», вважає, що існуюча в науковій економічній літературі думка про перевагу «ринково орієнтованої економіки» над централізовано планованою ... – це ілюзія. Проблема полягає в тому, щоб з'єднати, узгодити, об'єднати в єдиному механізмі ці системи, знайти ефективний шлях комбінування ринкових механізмів і державного планування та регулювання.
Саме перехід до ринкових відносин, розвиток приватизації змушує по-новому подивитися, дати оцінку плануванню у розрізі: центральні планові органи – галузь - підприємство.
Центральні органи повинні тільки регулювати процес виробництва і реалізації товарів, координувати міждержавні поставки, сприяти еквівалентності обміну, здійснювати контроль за виконанням державних замовлень, розробляти прогнози розвитку економіки країни.
Прогнозування – це науково обґрунтоване передбачення динаміки економічних і соціальних процесів, що носить імовірнісний характер і не має директивної чинності. У цьому корінна відмінність прогнозування від планування. Прогноз і план доповнюють один одного. Прогнози передують складанню планів і програм, будучи попередньою стадією їх розробки. Прогнозування існує як у командно-адміністративній, так і в ринковій економіці.
Формування прогнозів звичайно відбувається на макрорівні. Макроекономічні показники не носять директивного характеру, але разом з тим є основою складання всіх прогнозів.
Макроекономічні прогнози включають:
стан фінансово-кредитної сфери;
сфери виробництва;
соціальної сфери;
трудових ресурсів і зайнятості;
зовнішньоекономічних зв'язків і ряд інших.
Економічні прогнози бувають:
1. За масштабом прогнозування:
макроекономічні (економіки в цілому);
структурні (окремих комплексів);
галузеві;
регіональні;
підприємства.
2. За часом:
оперативні (до 1 місяця);
короткострокові (до 1 року);
середньострокові (до 5 років);
довгострокові ( 5-15 років).
Джерелами інформації для прогнозів є накопичений досвід, екстраполяція.
Процес розробки прогнозу соціально-економічного розвитку носить ітеративний характер (ітерація - метод послідовних наближень), тобто на основі даних, які послідовно уточнюються, корегуються.
Прогноз розробляється, відштовхуючись від загальних (макроекономічних) показників і закінчується показниками окремих галузей. Одночасно розробляється зустрічний прогноз, що починається з підприємств, галузей. Зустрічні дані зіставляються, виробляється єдиний варіант, що приймається за базу плану, програми або урядового рішення.
На основі прогнозів здійснюється планове регулювання. Планове регулювання виступає як інструмент реалізації економічної та соціальної політики. Зокрема, щорічно розробляються плани соціально-економічного розвитку України.
Планування – це процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення, що завершує етап прогнозування, у результаті якого приймаються рішення на основі вибору варіантів розвитку.
Планове регулювання - головна і вирішальна форма реалізації планомірності. За своїм характером планове регулювання може бути директивним або індикативним.
Директивне планування характеризується використанням бюрократичних методів системи управління. Формою її реалізації є, приміром, державний контракт, державне замовлення.
Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, фінансованих за рахунок держбюджету, поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.
Державне замовлення є засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних видів економічної діяльності, виконання міждержавних угод, експортних та імпортних операцій, впровадження технологій і т.д. При цьому держава може надавати пільги виконавцям, але не забезпечує фінансовими ресурсами.
Індикативне планування – має інформаційний, орієнтовний характер показників і характеристик плану. Ціль індикативного планування - державний вплив на соціально-економічний розвиток. Індикативне планування являє собою систему рекомендацій, необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин, а також коштів непрямого впливу на державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм.
Основні елементи індикативного планування:
вивчення соціально-економічних процесів на основі аналітичних, прогнозних методів, визначення конкретних об'єктів державного впливу і вибору шляхів та коштів цього впливу;
широке інформування ринкових суб'єктів про перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхньої необхідної орієнтації при виборі господарських рішень;
застосування, переважно, непрямих регуляторів і нормативів, обов'язкових для всіх суб'єктів ринкових відносин;
реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси, переважно, через кошти державного бюджету.
Основу індикативного планування повинні становити балансові розрахунки, розробка матеріальних балансів, балансів попиту та пропозиції, балансів прибутків і видатків підприємств, інших балансів. Формування індикативних планів необхідно здійснювати як на макрорівні, так і на мікрорівні, на рівні великих фірм і підприємств.
