Проаналізуйте процес утвердження режиму та масових репресій в Україні в 20-30-х роках.

З кінця 20-х років після розгрому "ухилів" і опозицій та остаточного укріплення Сталіна при владі чітко окреслилася різка зміна у внутрішній політиці партії, яка по суті означала повернення до методів "воєнного комунізму" та масового революційного терору. Йде активний процес утвердження більшовицького тоталітарного режиму, який означав всеохоплююче (термін totalis - з латинської - весь, повний) одержавлення радянського суспільства, всебічний контроль всіх сфер суспільного життя з боку пануючої партії. Тоталітарний режим живе за принципом "заборонено все, що не наказано".

Найхарактернішими ознаками утвердження тоталітарного режиму в Україні були:

1. Монополізація комуністичною партією влади, утворення однопартійної системи, знищення всяких проявів опозиції (до 1925 р. - всі партії, які до того існували в Україні були знищені);

2. Одержавлення правлячої партії, зрощення її з державним апаратом (ВКП(б) оголошувалась хребтом диктатури пролетаріату, а пізніше керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, причому це закріплювалось конституційно);

3. Встановлення партійного контролю над економікою країни, утвердження командно-адміністративних методів управління;

4. Утвердження жорстокого контролю держави (партії) над суспільним життям (всі громадські організації діяли під контролем і керівництвом компартії, чим унеможливлювали небезпеку найменшої опозиційності і соціальної конкуренції);

5. Ставка на масовий терор і репресії, як невід'ємної ознаки тоталітарного режиму (об'єктивності ради треба зазначити, що терор не був винаходом Сталіна, бо червоний терор здійснювався ще при Леніні у 1918 році).

Згортання ліберального непівського курсу насамперед проявилося у переслідуванні старої інтелігенції. Першим політичним процесом стала сфабрикована ДПУ "Шахтинська справа" (травень-липень 1928 року-судовий процес над 53-ма спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займались антирадянською шкідницькою діяльністю. Сталін використав "Шахтинську справу" для обґрунтування тези про загострення класової боротьби в міру розгортання будівництва соціалізму.

Починаючи з 1929 року масові репресії в Україні прокотилися трьома хвилями:

1. 1929 - 31 роки (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української автокефальної Православної Церкви, процес СВУ тощо);

2. 1932 - 34 роки (штучний голодомор, постишевський терор, "кіровська хвиля");

3. 1936 - 38 роки (великий терор, єжовщина тощо).

Процес більшовицького терору буквально розчавив українську культурну еліту. Чистки набули тотального характеру. З 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 року залишилось лише 38.3 223 українських письменників, що зникли - розстріляно 17, кінчили життя самогубством 8, заарештовано і заслано в табори - 175, пропали безвісти - 16, померли своєю смертю - 7. Таких втрат зазнали й інші галузі наукової і культурної діяльності. За підрахунками Ю. Лавріненко , одного з небагатьох, якому вдалося вижити, а пізніше виїхати на Захід - в УРСР в 30-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції. Масовий характер винищення національної еліти дали підстави назвати йому добу 20-30-х років "розстріляне Відродження". За підрахунками М. Максудова, колишнього радянського демографа, який виїхав закордон, людські втрати від репресій у 1937-38 роках становили щонайменше 4,5 млн. чоловік. Якщо порівняти це число із загальною кількістю українців у Росії й Україні, Польщі, Румунії, Чехословаччині (близько 40 млн. чоловік), то можна твердити, що Сталінський терор привів до здесяткування українського населення, тобто до загибелі кожного десятого українця.

Висновок:

Підсумовуючи трагічну історію 20-30 років, не можна не погодитись із думкою українського історика із Канади Богдана Кравченка "найбільшим досягненням українців у це десятиліття було те, що вони його пережили". Масовим терором була фізично винищена найбільш активна та інтелектуальна частина нації, і здійснено моральне розтління тих, хто вцілів. У душах надовго поселився страх, а страх перед владою - невід'ємний атрибут тоталітарної системи. Страх, який повинен привести до абсолютної покори. Таким чином було утверджено тоталітарний більшовицький режим з всеохоплюючим контролем і репресивним примушенням громадян до виконання партійної владної волі.

Запитання № 29