Запитання № 44

В чому проявився суперечливий характер "доби Хрущова" в Україні?

Доба Хрущова в СРСР (1953-1964 рр.) ввійшла в історію радянської влади як чергова і невдала спроба повернулися до цивілізованих політичних і економічних методів державного керівництва, її в дечому можна порівняти із політико НЕПу 20-х років.

На початок 50-х років радянська, сталінська система зайшла в черговий тупік, тому без певної демократизації, десталінізації політичного і економічного життя рух вперед був неможливий.

Цей процес був надто суперечливим і неоднозначним. В чому це проявилось, зокрема в Україні?

До позитивних політичних, ідеологічних факторів можна віднести:

• припинення компанії "боротьби проти націоналізму", часткове уповільнення процесу русифікації, зростання ролі українського фактору у різних сферах суспільного життя;

• на словах засуджено тоталітарну державну систему; названо деякі злочини 30-40-х років, частково реабілітовано жертви сталінських репресій (В 1956-1959 роках реабілітовано 250 тис. чоловік, звільнено з таборів 66 тис. в'язнів, в т.ч. 6,5 тис. членів ОУН).

Але, з іншого боку, процеси десталінізації, демократизації в цій сфері залишились незавершеними, половинчастими:

• основним винуватцем названо Сталіна, а не радянську, більшовицьку систему, всі звинувачення приписувались культу особі;

• перелік і засудження злочинів було далеко неповним, та й сам новий партійний лідер М.Хрущов був прямо причетний до злочинів системи;

• гостра критика, яку містили партійні документи (Постанова ЦК КПРС від 30 червня 1956 року) не зачіпала суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи.

Такими ж протирічивими і неоднозначними були рішення і дії в сфері соціально-економічної політики. З одного боку :

• розширились права УРСР: із союзного у республіканське підпорядкування перейшло десятки тисяч підприємств, організацій, зріс більше як у два рази бюджет республіки, розширено юридичну компетенцію, склад і права місцевих органів влади;

• в середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей в єдиному господарському механізмі СРСР. За кількістю виробленого чавуну на душу населення Україна випереджала всі держави світу, а за видобутком вугілля вийшла на 2 місце в світі. Сільськогосподарське виробництво вперше за довгі роки стало рентабельним. Валова продукція сільського господарства за 1954- 1959 роки порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35%;

• з лютого 1957 року була впроваджена нова система управління господарством, її суть - територіальний принцип управління через ради народного господарства (раднаргоспи). Це сприяло поліпшенню розподілу праці. її кооперації в межах економічного регіону, кращому використанню місцевих ресурсів, зменшення диктату центру.

Проте, ці успіхи не були закріплені, вони були недовготривалими, офіційна політика залишалася непослідовною, протирічивою, волюнтаристською, елементи ринкової, цивілізованої економіки вступали в протиріччя з більшовицькими догмами планової соціалістичної економіки. Зокрема, це проявилося в зменшенні і обмеженні розмірів присадибного господарства, встановлення грошових податків з громадян, які тримали худобу, розробці і прийнятті волюнтаристських програм в сфері господарства. Україна стала експериментальною площадкою надпрограм в галузі аграрної політики:

1. Освоєння цілинних земель, куди з України виїхало до 100 тис. осіб і відправлено 90 тис. тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, що вичерпало людські і матеріальні ресурси, суттєво послабило сільське господарство республіки.

2. Постійне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших "диво-культур". Посіву кукурудзи в УРСР збільшились з 2 млн. га до 5 млн. га., але результат був абсолютно непропорційний затраченим зусиллям і ресурсам.

3. Грандіозним хрущовським проектом стала надпрограма у тваринництві, її суть полягала утому; щоб у найближчі роки наздогнати і перегнати США у виробництві м'яса, масла і молока на душу населення. Ця гонка виснажу вала сили, енергію, ресурси і закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва на початку 60-х років не збільшилось, а зменшилось.

Отже, чергова спроба змін в радянській системі в другій половині 50-х років зазнала невдач, основна причина яких полягала в тому, що навіть незначні зміни, які впроваджувались в політичній і економічній сфері новим партійним керівництвом, суперечили, вступали в протиріччя із програмними догмами радянської, більшовицької, тоталітарної системи.