В чому проявилося відновлення тоталітаризму, сталінізму в післявоєнні роки?

В післявоєнні роки народ, який зазнав величезних втрат, виграв війну проти фашизму незважаючи на помилки, прорахунки партійного керівництва, надіявся, що заслужив вдячність і шану від своєї держави, але сталося навпаки - сталінська машина репресій проти власного народу запрацювала і після великої перемоги. Чому, чим це можна-пояснити?

По-перше - війна послабила пануючу більшовицьку ідеологію, адже майже три роки українські землі перебували під фашистською окупацією і гітлерівською ідеологією;

по-друге - посилився страх диктатора Сталіна за скоєні ним злочини, помилки і прорахунку боязнь неминучої відповідальності перед власним народом;

по-третє - всі перемоги приписувались диктатору, який був осліплений славою і бажав повністю панувати в світі і державі, нав'язувати волю людині і народу.

Які основні напрямки дії сталінізму в післявоєнні роки?

1. Масове виселення з рідних місць цілих народів, звинувачення їх у зраді і пособництві. В розпорядженні НКВС СРСР від 7 січня 1944 року зазначалося: "... усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спецтабору" (Красноярський край). Така кара чекала і багатьох українців, але як пояснив М.Хрущов на партійному з'їзді в 1956 році: "їх було дуже багато і не вистачило б вагонів і місця". Найбільше відчули на собі репресії західні українці, яких півмільйона було депортовано лише у 1946-1948 роках, значна частина західноукраїнського населення була примусово переселена на території Закерзоння (Лемківщина. Посяння, Підляшшя, Холмщина), в східні райони УРСР, або у віддалені регіони Польщі, внаслідок операції "Вісла" у 1944-1947 роках.

2. Особливо проявив себе сталінізм в післявоєнні роки в духовній, ідеологічній сфері з метою остаточного утвердження сталінсько-більшовицької ідеологічної доктрини. Проявом сталінізму стало грубе, некомпетентне втручання партійних органів в духовну сферу, заперечення художньої свободи, насадження авторитарних думок, звинувачення в "буржуазному націоналізмі", "космополітизмі", "низькопоклонстві перед Заходом" і т.д. В другій половині 40-х років ухвалено 12 партійних постанов про так звані помилки і перекручення в ідеологічній сфері, в них, як правило, домінувало три тези:

• критика "проявів буржуазного націоналізму" в сфері літератури, мистецтва, науки:

• недостатнє висвітлення у художній творчості "проблем радянської дійсності, соціалістичного реалізму", їх переваг над західними:

• заклики до розгортання "більшовицької критики, самокритики, виявлення ворогів народу, класової боротьби".

Після вересневого 1947 року пленуму правління спілки письменників України посилилось відверте публічне цькування і пряме звинувачення у "націоналізмі" М.Рильського, Ю.Яновського, І.Сенченка. О.Довженка. Велика група науковців республіки звинувачувалась у відході від більшовицьких принципів партійності, зокрема, історики М.Петровський, К.Гуслистий, М.Супруненко, генетики М.Гришко, С.Гершинзон, І.Поляков та ін.

Отже, і в післявоєнні роки тоталітарна сталінська система продовжувала діяти, вона завдала великої шкоди всьому суспільству, культурі. Творча діяльність завмерла, процвітав так званий соціалістичний реалізм (а насправді це обман і фальсифікація), твори відомих діячів літератури і мистецтва осідали в шухлядах. Сталін і його команда готувати нову чистку, новий наступ проти власного народу, які в довоєнні роки вона мала початися з інтелігенції, тобто повторювалась тактика 20-30 років - знищити духовно, морально, а потім фізично. Проте, внутрішня і зовнішня ситуація були вже іншими - тоталітаризм, сталінізм, репресії вичерпували себе, такі антинародні методи заходили в тупік, життя вимагало змін, і вони настають після смерті тирана.