Запитання № 42

Дайте оцінку репресіям проти культури і церкви на західноукраїнських землях

в другій половині 40-х років.

На перший погляд, радянська влада на західноукраїнських землях повела активну боротьбу з неграмотністю, значно розширила мережу освітніх культурних закладів, забезпечила умови для появи і розвитку нового покоління української інтелігенції, але, насправді, все це робилося з метою завоювати симпатії і прихильність частини українців, посилити ідеологічний вплив більшовизм)' через заклади освіти і культури, встановити жорсткий контроль над духовною сферою і врешті провести русифікацію, розправитись з усіма тими, хто несприйняв радянську владу, найперше із національно свідомою інтелігенцією, духівництвом.

Відомо, що ще з XIX ст. духовним джерелом патріотизму, національної свідомості на західноукраїнських землях була Українська греко-католицька церква. До встановлення радянської влади греко-католицька конфесія мала тут 4440 церков, Духовну академію, 5 духовних семінарій, 127 монастирів. За нею йшло понад 5 млн. віруючих.

Після смерті, в листопаді 1944 року митрополита А.Шептицького, радянська влада почала активний наступ проти УГКЦ. Незважаючи на певну лояльність нового митрополита Й.Сліпого до влади, уже в квітні 1945 року органи держбезпеки заарештували всіх українських греко-католицьких священників на чолі з митрополитом.

Тоталітарна влада діяла давно випробуваним ленінським способом - обманом і терором. За вказівкою і сприянням НКВС була створена ініціативна група (Г.Костельник, М.Мельник, А.Пельвецький), яка мала завдання розірвати унію з

Римом і возз'єднати греко-католицьку церкву з російською православною. 8-10 березня 1946 року так звана '"ініціативна група по самоліквідації УГКІД" скликала собор у Львові в храмі св.Юра, згідно його рішення Берестейська унія 1596 року скасовувалась, а "греко-католицька церква возз'єднувалась з російською православною церквою".

Наслідком такого "возз'єднання" стала жорстока розправа із греко-католиць­ким духовенством - 1400 священників, 800 монахів заслано в Сибір, понад 200 розстріляно.

За таким же сценарієм в 1947-1949 роках було ліквідовано українську церкву на території Закарпаття.

Такою була наруга, насильство над совістю, сумлінням мільйонів віруючих, але навіть такі жорстокі методи не зламали силу духу західноукраїнської інтелігенції, духівництва, вони продовжували боротьбу словом і думкою, і в неймо­вірно тяжких умовах виховали покоління нинішніх провідників нації, церкви, культури.

Запитання № 43 Особливості боротьби в радянською репресивною машиною

на західноукраїнських землях в другій половині 40-х - початку 50-х років.

Незважаючи на жорстокі репресії, терор, страх, які чинила радян­сько-більшовицька система, народ не скорився чужій владі. На західноукраїнських землях і в післявоєнні роки продовжується національно-визвольна боротьба, масовий рух опору тоталітарній системі, який очолила ОУН-УПА. Настав новий період боротьби українських патріотів, повстанців, який умовно можна розділити на два етапи:

перший (1945-1946 рр.) - відкрите збройне протистояння великих з'єднань, ар’єргардні бої;

другий (1947-1950 рр.) - перехід до підпільної боротьби, діяльність невеликих бойових груп.

Метою боротьби українських повстанців після 1944 року було:

• не дати можливості радянській владі швидко закріпитися у західно­українському регіоні;

• утримувати під своїм контролем частину української території, створивши тут альтернативні радянським органам влади національно-державні структури;

• підтримати національний дух українців, вселяти віру у неминучості здобуття української самостійної держави.

То була жорстока, трагічна, але справедлива боротьба з боку українських повстанців. Чому?

1. Це була боротьба проти чужинця, який непрошено прийшов на українські землі в 1917 і 1939 роках, нав'язав свою владу силою і обманом.

2. Це була відповідь на жорстокість, репресії, терор, який першою розпочала більшовицька влада на українських землях.

3. Це була війна між регулярними частинами червоної армії, підрозділами НКВС і частинами УПА. Сили були нерівні, жертви неспівставимі в післявоєнні роки сталінська репресивна машина закатувала понад 400 тис. населення, а українські повстанці знищили 30-40 тис. військовослужбовців, державних та охоронних органів, партійних і радянських активістів.

Не все було справедливим і однозначним в цій боротьбі, були і невинні жертви з обох сторін, були випадки, коли боївка діяла на свій розсуд, повстанці ставали на шлях зведення особистих, хоча й справедливих рахунків, були зради серед своїх, але найбільше було провокацій радянських, організованих НКВС - створення спеціальних псевдобоївок, завданням яких було скомпрометувати національно-визвольну боротьбу повстанців.

Отже, в післявоєнні роки УПА і її політичний центр, утворений в 1944 році — Українська Бойова Визвольна Рада (УБВР) були, по-суті, єдиною силою в Радянському Союзі, яка організовано вела боротьбу проти сталінізму і тоталітаризму, на чолі якої стояв командувач УПА, генерал-хорунжий Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка), який загинув у нерівному бою з енкаведистами в с.Білогоща на Львівщині 5 березня 1950 року.

Ця героїчна і трагічна сторінка нашої історії ще чекає свого ґрунтовного, об'єктивного дослідження, але незаперечно — це була вагома і вирішальна ланка в безперервному ланцюгу боротьби за українську державу в XX столітті.