- •Кандидат філологічних наук
- •Навчальний посібник
- •Isbn 966-95175-2-4
- •§ 1. Рід відмінюваних іменників
- •§ 2. Рід невідмінюваних іменників
- •§ 3. Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням і т. Д.
- •§ 4. Стилістичні особливості форм числа іменників
- •§ 5. Варіанти відмінкових форм іменників
- •II. Знахідний відмінок однини іменників II відміни
- •III. Місцевий відмінок однини іменників II відміни
- •IV. Відмінювання іменника ііі відміни мати
- •V. Родовий і орудний відмінки однини іменників IV відміни
- •VI. Називний відмінок множини іменників II відміни
- •VII. Родовий відмінок множини
- •VIII. Знахідний відмінок множини
- •X. Місцевий відмінок множини
- •XI. Порушення норм відмінювання іменників у художньому мовленні
- •§ 6. Закінчення іменників чоловічого роду II відміни у родовому відмінку однини
- •§ 7. Кличний відмінок
- •I. Клична форма іменників і відміни
- •II. Клична форма іменників II відміни
- •III. Клична форма іменників III відміни
- •IV. Кличний відмінок імен по батькові
- •V. Звертання, що складаються з кількох назв
- •§ 8. Відмінювання прізвищ
- •§ 9. Особливості вживання складних слів типу
- •§10. Вживання деяких форм прикметників
- •II. Варіанти відмінкових форм прикметників
- •§ 11. Ступені порівняння прикметників
- •§12. Синоніміка прикметників і непрямих відмінків іменників
- •§ 13. Вживання особових займенників
- •§ 14. Синонімічні заміни особових займенників
- •III. Переносне вживання займенників III особи
- •§ 15. Вживання зворотного і присвійних займенників
- •§ 16. Вживання означальних, вказівних, неозначених, відносно-питальних займенників
- •§17. Відмінювання числівників
- •§18. Синонімія числівників
- •§19. Сполучення числівників з іменниками
- •§ 20. Числівники як компоненти складних іменників і прикметників
- •§ 21. Творення і вживання деяких форм дієслова
- •II. Форми теперішнього часу
- •§ 22. Синонімія форм часу дієслова
- •II. Вживання форм минулого часу
- •III. Вживання форм майбутнього часу
- •§ 23. Синонімія форм способу дієслова
- •§ 24. Творення і вживання дієприкметників
- •§ 25. Творення і вживання дієприслівників
- •§ 26. Вживання прийменників
- •§ 27. Синонімія прийменникових конструкцій
- •VII. Прийменники, що передають об'єктні відношення
- •§ 28. Прийменникові конструкції російської мови та їх українські відповідники
- •§ 29. Вживання сполучників
§ 14. Синонімічні заміни особових займенників
Стилістичний потенціал особових займенників пов'язаний насамперед із різноманітними семантичними , переносами. Розглянемо основні випадки метафоричного використання займенників цього розряду.
І. ПЕРЕНОСНЕ ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВІ І ОСОБИ
Займенник я, основною функцією якого є вказівка на мовця, може вживатись із значенням «особистість, індивідуум»: А втім, грайте себе, грайте. Я — це світ, театр, трагедія, комедія й драма, але ж треба, щоб усе це було — світ, і театр, і драма, а не самі диктові декорації, по яких течуть фольгові ріки (В. Дрозд).
У науковому і публіцистичному стилях у значенні «я» використовується займенник ми (так зване «авторське ми»): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі; У нашому дослідженні ми поділяємо цю точку зору.
У художньому мовленні займенник ми вживається замість я для відтворення особливостей селянського мовлення. У таких випадках він виражає самоприниження, самозневагу мовця, іноді з відтінком іронії: Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький).
3. Займенник ми може заступати займенники другої особи однини і множини, створюючи відтінок співчуття, поблажливості: Як ми себе почуваємо? Добре? Я так і думала, — Поліна Іванівна підвела на Настю очі — Ну, чого мовчите? Погано спали? (Л. Романюк).
П. ПЕРЕНОСНЕ ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ П ОСОБИ
1. Займенник ти у художньому мовленні часто позначає мовця. Таке використання здебільшого трапляється в описах роздумів, інтимних переживань, як-от: Звичка була у старого з самим собою розмовляти, навіть сперечатися. Отож і тепер гомонів: — Либонь, ночі прибавилось?» А ти ж думав, — скоро осінь! Он і гуси на яру, і косарі зійшли». (М. Куліш).
Займенник ти може вживатися в узагальнено-особовому значенні, тобто позначати будь-яку особу, у тому числі і мовця: Після розповідей Дмитра Івановича кожен із нас ще довго відчуває на собі їхній вплив, від них ти стаєш ніби дужчим, відважнішим, тобі хочеться жити по совісті, по правді (О. Гончар). Ці нічні марення після задухи пакульського клубу, де ти побачив ще один сон з розплющеними очима, і хоч уже лічиш, винесений юрмою під зоряне небо, дні до щасливого менту, коли біля клубу знову призивно зататакає движок кінопересувки, весь ти ще там — у країні кінотіней, в чорно-білій ілюзії, яка тебе так вабить і куди ти ладен хоч зараз летіти, як летить журавель вирій, бо ж тут, у Пакулі, ти лишень тимчасово (В. Дрозд).
2. Займенник ви використовується при ввічливому звертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? (М. Куліш); Чого ви, тітко, смієтесь? (І. Карпенко-Карий).
Паралельне вживання займенників ти і ви стосовно однієї особи розкриває динаміку стосунків героїв, виражає зміну почуттів, як-от:
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви»;
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Хай будень серця будемо творити.
Я вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити
(Л. Костенко).
Інколи батько закидає на «ви»... Прямо сміх розбирає: «Ви себе вже не трудіть, Єфросинія Петрівна, мужицькою роботою, у нас є кому робить на городі». А раніш було: «Проклену, одречусь, вижену, щоб і пам'яті твоєї не було у нас» (С. Васильченко).
