§ 21. Творення і вживання деяких форм дієслова

І. НЕОЗНАЧЕНА ФОРМА ДІЄСЛОВА

Стилістично нейтральні форми інфінітива на -ти (вболівати, майструвати, виступати, шити) не ма­ють функціональних обмежень. Варіантні форми інфі­нітива на -ть (співать, стрибать, шукать) вжива­ються в усному мовленні, фольклорі і в художній літературі, наприклад:

Мені шляху не питать:

Прямо степом мандрувать,

Гей-гей, долю доганять!

(Нар. пісня)

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать

(Л. Костенко).

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать

(Т. Шевченко).

Деякі дієслова мають паралельні форми на -ти. До стилістично рівнозначних належать, наприклад, такі варіанти: виштовхнути і виштовхати, випхнути і випхати, витягнути і витягти, досягнути і досягти, застигнути і застигти, надягнути і надягти, скрего­тати і скреготіти і под. Стилістично розрізняються форми із суфіксами -ува- (-юва-) і -а- (-я-), як-от: ви­тискувати і витискати, витягувати і витягати, випробовувати і випробувати, доповнювати і доповняти, закруглювати і закругляти, замінювати і заміняти, затрачувати і затрачати. Першим з варіантів від­дається перевага у науковому мовленні, другі частіше використовуються у розмовному і художньому стилях.

II. Форми теперішнього часу

а) Подвійні форми теперішнього часу мають різно- відмінювані дієслова, як-от: дути — дму, дмеш... і дую, дуєш...; клепати — клепаю, клепаєш... і клеплю, клеплеш...; колисати — колисаю, колисаєш... і колишу, колишеш...; мугикати — мугикаю, мугикаєш... і мугичу, мугичеш…; скакати — скакаю, скакаєш... і скачу, скачеш...; смикати — смикаю, смикаєш... і смичу, смичеш...; стругати — стругаю, стругаєш... і стружу, стружеш... і т. д. Ці форми подаються у словниках як рівноправні, стилістично нейтральні.

б) Стилістично розрізняються форми першої особи множини (розуміємо — розумієм, бачимо — бачим, радіємо —радієм) і форми третьої особи одвнини (співає — співа, виглядає — вигляди, поливає — полива). Перші з наведених варіантів є стилістично нейтральними, другі належать до стилістично знижених форм, які вживаються у розмовному мовленні і (як елемент стилізації) у художній літературі: Розпитуєм Мину Омельковича про сина Гришуню, товариша наших дитячих літ (О. Гончар); Дихаєм на повні груди, прозираєм далі (П. Тцчина); ...Бува, така пласка глупота однозначна себе ховає за гучні слова (Л. Костенко); Я співаю пісню морю, І воно мені співа (О. Олесь).

Для відтворення просторіччя у художніх творах ви­користовуються ненормативні форми першої і третьої особи однини, наприклад: Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? (І. Карпенко-Карий); Петрик заліз на пічку і з пічки визирає, а я сидю на лаві і тремтю вся (М. Хвильовий); Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? (І.Карпенко-Карий); В країнах теплих дике море До вас співає і говоре... (О. Олесь).

Елементом просторіччя є форма хотять. Літератур­ній нормі відповідає форма хочуть.

в) Дієслово бути в усіх особах однини і множини вживається у формі є: Звичайно година робіт для дівчат є з усіх шкільних годин наймилішою (У. Крав­ченко); Шукай краси, добра шукай! Вони є все, вони є всюди (І. Франко); Нестрінутий друже, колись в ранню рань, якщо ти ще є у безмежжі, то швидше між мною і вічністю стань в чистішій од неба одежі... (Т. Осьмачка); Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає (Л. Костенко). У художній літературі з метою створення урочистої мови використовуються архаїчні особові форми від бути: (я) єсмь, (ти) єcu, (ви) єсть, (ми) єсьмо, (ви) єсте, (вони) суть. Форма єсть може виступати у всіх особових формах: Я єсть народ, якого правди сила ніким зво­йована ще не була (П. Тичина); Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою (І. Карпенко-Карий); А чи єсть у тебе рушники? (Т. Шевченко).

Іноді під впливом російської мови замість форми є у ролі зв'язки використовуються особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною осо­бою. Вони являються моїми найкращими друзями. Така заміна є порушенням норми. В українській мові діє­слово являтися вживається із значенням «з'являтися, примарюватися, снитися», як у прикладах: Не раз у сні являється мені, О люба, образ твій, такий чудо­вий... (І. Франко); Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? (Там само)

III. ФОРМИ МИНУЛОГО ЧАСУ

Частина дієслів із суфіксом -ну- має у минулому часі дублетні форми: гаснути — гас і гаснув, замовк­нути — замовк і замовкнув, зів'яти — зів'яв і зів'я­нув, мерзнути — мерз і мерзнув, м'якнути — м'як і м'якнув, пожовкнути — пожовк і пожовкнув, стихну­ти — стих і стихнув, тиснути — тис і тиснув, щез­нути — щез і щезнув і под. Стилістично паралельні форми не розрізняються, більш уживаними є короткі форми.

IV. ФОРМИ МАЙБУТНЬОГО ЧАСУ

Дієслова доконаного виду утворюють просту (синте­тичну) форму майбутнього часу: побачу, відпочинеш, скон­струюють. Дієслова недоконаного виду мають синтетич­ну й аналітичну форми майбутнього часу. Для ділового і наукового стилів характерні складені (аналітичні) фор­ми: буде проводитись, будуть контролювати, буде забезпечуватись. В інших стилях переважають прості форми дієслова: снідатимемо, танцюватимеш, пропону­ватимуть.

V. ФОРМИ НАКАЗОВОГО СПОСОБУ

а) Для української мови характерні прості форми першої особи множини: ходімо, встаньмо, дивімось, зробімо, пишімо, снідаймо. У російській мові форми першої особи множини можуть бути простими і складеними. Перші збігаються з відповідними формами дійсного способу (бежим, встанем, летим), другі утворюються за допомогою частки давайте (давайте смотреть, давайте сделаем, давайте писать, давайте прочитаем ). Українській мові подібні форми не властиві.

б) Деякі дієслова у наказовому способі мають дві паралельні форми другої особи однини, які стилістично не диференціюються: визначити — визнач і визначи, застругати — застругай і застружи, креслити — кресль і кресли, плескати — плещи і плескай, провітрити — провітр і провітри, хникати — хникай і хнич і т. д.

в) У варіантних формах вживаються дієслова у другій особі множини: бережіть — бережіте, скажіть — скажіте, несіть — несіте. Давні форми на -іте, вживані у художній літературі, надають висловленню урочистості, наприклад:

Ідіте ж, вірні слуги, принесіте

Важкий ланцюг з скарбівні щирозлотий І на співця шанібно возложіте

Ясу царської нашої щедроти

(П. Куліш).

Вправа 82. З'ясуйте, в яких формах наведені дієслова мають варіанти. Визначте стилістичні особливості паралель­них форм.

Бліднути, пестити, позначити, досягти, дути, кле­пати, засохнути, віднести, застрянути, крапати, краси­ти, липнути, метатися, обтикати, помугикати, пухнути, смикати, стиснути, танути, тверднути, розказати, хо­лонути, показати, терпнути, відзначити, простягати, оздоблювати, колихати, маслити, надягати, жовкнути, закреслити, заприсягти.

Вправа 83. Визначте стилістичні особливості виділених дієслівних форм, назвіть їх стилістичні варіанти.

1. Грицю, Грицю, хоч жениться? «Не можу одговориться!» (Нар. пісня). 2. Учасники будуть докладати всіх зусиль до того, щоб усі розбіжності і суперечки, що виникають, розв'язати переговорами (документ). Вітер хворий віє стиха. Ледве ходе, ледве диха, Та щось думає неначе І без голосу заплаче (О. Олесь).Якого ж ми раю У Бога благаєм? (Т. Шевченко). 5. Дзвонімо ще в кубки, в ковші золотії, Прапрадідні дзвони гучні-голоснії (П. Куліш). 6. Ходімо краще вечеряти після такого труду (М. Лазорський). 7. Була гроза. Двори були, як гроти. Ревли потоки бурі і руді (Л. Костенко). 8. Я Лубни проспать боюся, розбуди мене в Лубнах (С. Олійник). 9. Одлувала далека пісня, Гамірливий вечір замовк (В. Симо­не нко). 13. Скільки житимеш, не забудеться потім тобі, яке це незмірне щастя — почути на краю небуття голос людський, Чийсь гук обнадійливий (О. Гончар). 14. Сповіща приймальні страж: — Ждіте! (С. Олій­ник). 15. Краще ходім у хату (В. Л епкий). 16. І як ті вірли крилаті, Так думки втору летять, В голові, як діти в хаті, Вдержатися не хотять (там. само).