§ 22. Синонімія форм часу дієслова

Українська мова має великі можливості синоніміч­ного використання форм часу дієслова. Часові форми, вжиті у переносному значенні, характерні для розмов­ного, публіцистичного і художнього мовлення, вони створюють експресивність оповіді, виражають різнома­нітні значеннєві відтінки.

І. ВЖИВАННЯ ФОРМ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ

Основним для форм теперішнього часу є значення дії, яка відбувається в момент мовлення: Білосніжні ілюзорні ландшафти, що пропливають за склом ілюмінатора, знов заволодівають нашою увагою (О. Гончар); Кого ти там визираєш? (М. Хви­льовий).

Форми теперішнього часу можуть також означати:

а) постійну, регулярну повторювану дію, яка не пов'язана з конкретним часом: Ніякі птахи, навіть орли, на ці висоти не злітають (О. Гончар); Гарно тут. Отак стоїш над водами, що відбивають ясні зорі, та й думаєш про могутню, нестримну ріку часу, що плине повз нас і крізь нас, — і ми плинемо у цій ріці. Тоді думається про минуле, мріється про майбутнє (Л. Павленко);

б) дію, властиву предметові взагалі, тобто таку, що не має часової визначеності: Вироби із бісквітного тіста добре зберігаються у поліетиленовому мішечку з шматочком яблука (з газ.); Органічне скло розчиняється в ацетоні, дихлоретані;

в) дію, яка обов'язково відбудеться у близькому майбутньому: Післязавтра вирушаємо. Комендант доповів, що ешелони подадуть о дванадцятій годині (А. Хижняк);

г) дію, яка відбувалась у минулому (так званий теперішній історичний час): Заняття графікою на­стільки захопило Нарбута, що він, за порадою Білібіна, вирішує всерйоз заповнити прогалини в своїй художній освіті (з газ.); І в той час коли вої князя Володимира бились у Полотську з дружиною Регволда й перемогли її, в той час коли князь Володимир вирушає на Смо­ленськ і далі на південь супроти Ярополка, в цей час потай до Руської землі підходять вороги з заходу (С. Скляренко); Вчора, знаєш, приходжу додому, а він [онук] на балконі пуп'янки нерозквітлих айстр зриває і кидає собі за спину. Зосереджено так, спокійно. «Що ти робиш?» — кричу. Підводить усміхнене лич­ко, в очах святенність непорочна, а в голосі — щира дитяча наївність. «Хіба не можна?» (З газ.) Форми теперішнього історичного часу пожвавлюють оповідь, завдяки їм події минулого відбуваються начебто «на очах» читача.

II. Вживання форм минулого часу

Минулий час указує на дію, яка відбувалася до моменту мовлення: Лише трепетний жайвір з високої блакиті благословляв стигле літо врочистим співом (Л. Вернигора); Гість проворненько вибрався за двері (Н. Полтавка).

Минулий час може вживатись замість майбутнього, якщо підкреслюється впевненість у здійсненні дії чи наміру, як-от: Ми вже побігли, а ти нас наздоженеш. Якщо зараз не піймаємо таксі, я спізнилась! Якщо вони не приїдуть, ми пропали.

III. Вживання форм майбутнього часу

Майбутній час означає дію, яка відбувається після моменту мовлення: Я розмовлятиму з вами не так, як лікар (Л. Пахаревський); І ти думаєш, що він приїде-таки направду? (Є. Ярошинська).

Форми майбутнього часу вживаються переносно:

а) для позначення позачасової дії (здебільшого у прислів'ях та приказках): 3 ким поведешся, від того й наберешся; Земля — тарілка, що покладеш, те й візьмеш; Згаєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину (прислів'я);

б) у значенні відсутності або неможливості дії у теперішньому часі (при запереченні): Мліє в дрімотній непорушності степ. Ніщо ніде не зрухнеться, тільки, як і раніш, птах, нам невідомий, у небі пливе, в промінні купається (О. Гончар); От кавунів ніхто так не посолить, як ви! (М. Кропивницький); Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я — ото ваша уся й робота (там само);

в) у значенні повторюваної дії: Тема України не раз бринітиме в інших творах письменника, але знову глибоко вона відгукнеться в Я. Івашкевича уже на схилі літ, коли писатиме роман-епопею «Слава і хвала» (1956—1962 роки) і в пізній повісті «Заруддя» — тут сентимент до рідної землі знову безмір зворушуватиме письменника (В. Шевчук); Сам Федір Іванович книг не читав. Усе якось часу не вистачало. Підійде до шафи, відчинить дверцята, витре рукавом скло, дістане одну книжку, другу, третю, помилується… (М. Білкун);

Значення повторюваності часто підсилюється дієсло­вами було, бувало: Він на вантажній працював. Тихий такий, було по тижню й слова не мовить (А. Пота­пова ); Бувало, вийде ото [ пані] вранці на ґанок, огля­не все — і обов'язково щось їй не до вподоби (Л. Пав­ленко); Як почне було розказувать про ту войну, — волосся догори підіймається (М. Кропивницький).

На позначення повторюваних (у минулому) дій мо­жуть паралельно вживатись форми майбутнього і те­перішнього часу, наприклад: Влітку під час ходінь до колодязя не раз, бувало, застаємо її за вишиванням. Сидить під вишнею в затінку, схилившись над шма­тиною полотна, і голкою тільки блись! блись! А коли помітить нашу цікавість, то й нам покаже, що там у неї виходить, якого кольору нитками, якими узорами вона уквітчує своє біле, невідомо для кого вишиване полотно (О. Гончар); Гарні пани настали! Хоч би цей титівський панич: запряже сам конячину та й їде селом, неначе той паламар, що у піст попідвіконню курей та поросят клянчить! (М Кро пив ниць кий);

г) у значенні раптової дії, що відбулась у минулому (як правило, зі словом як): Раптом той таки бригадир як підскочить: — Та без часнику ж ковбаса (О.Вишня); Раптом лихо! Ураган як ушкварить з лісу! (П. Гла­зовий).

Із значенням теперішнього часу в розмовному мов­ленні часто вживається форма майбутнього часу діє­слова бути: А хто ви будете такий? (О. Олесь); Сидір Де можна побачити директора готелю? Дід Я буду директором. Прокопом Федоровичем величають (0. Коломієць).

Вправа 84. Проаналізуйте особливості використання ча­сових форм дієслова у наведених реченнях

1. Блука осінній вітер поза плотом, Покружляє та у ліс біжить (О. Лупій). 2. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою (М. Кропивницький). 3. Однак не видно було машин, і довкола панувала тиша. Зрідка майне біля вогнища людська постать і зникне, відступить у сутінки (П. Гуріненко). 4. Іноді мене навіть будять пісні пташок. Як вийдеш уранці на двір, то так наче слухаєш якийсь дивний концерт (О. Ольжич). 5. Я, сказати правду, задрімав трохи. Стою, дрімаю! Коли воно щось ніби як шелесне очеретом, та як хрокне, — так я як підстрибну! Під­стрибнув — і крутюсь на місці, — не знаю куди тікать! А воно вдруге —як хрокне! Так я як прянув з очерету й вискочив якраз навпроти провалля... (О. Вишня). 6. А ви чия будете, дівчино? (С. Васильченко). 7 Знов стало тихо, лише стебла хрупотять та час від часу серп бренькне о камінець (І Франко). 8. Але потяг до творчості був настільки великий, що попри нестатки, втому після занять, Нарбут організовує гурток самодіяльних студентів-художників (В. Петрицький). 9. Як торохне із рушниці Панько біля граба... (П. Г ла­зовий). 10. Оце вже днів з десяток сам не свій: вхоплюсь уночі, ходжу-ходжу по хаті, думаю-думаю, аж голова почне колесом ходити (М. Кропивницький).

Вправа 85. Прочитайте фрагменти мисливської усмішки О. Вишні «Відкриття охоти». Відзначте, як автор використовує форми часу дієслів. Перекажіть текст від першої особи, уявляючи себе учасником описаних подій. Здійсніть заміни часових форм, які зроблять оповідь більш живою і емоційною.

З ким їхати?

...Ну, поїдете ви з Іваном Петровичем...

На зеленому килимі, під задумливою вербою, точитимуться спогади про знаменитого його гордона, — та­ких псів тепер не буває! — який одного разу став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та так став, що ніякими свистками, ніякими гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося його залишити в лісі, бо настала вже ніч, а обставини змусили Івана Петровича на другий день ранком виїхати з того міста. Повернувся він аж через рік, згадав про пса, пішов у ліс, розшукав ті кущі.

— Дивлюсь, стоїть кістяк мого гордона, і стоїть з піднятою правою лапою! От був собака! Мертва стойка! Такого собаки я не бачив!

...Пилип Федорович розповість вам про короткозо­рого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усієї компанії, з якою він завжди полював. Ви дізнаєтесь про зайця, який після бухгалтерового пострілу з страшним криком «н-н-няв!» вискочив аж на вершечок телеграфного стов­па, і як переляканий бухгалтер кинув рушницю і, при­казуючи «да воскреснеть бог», біг три кілометри додому...

А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив біля телеграфного стовпа, на дорозі, де мав іти той бідолаха бухгалтер...

— Та й це ще не все! — додасть Пилип Федоро­вич. — Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папірця з написом: «За що ви мене вбили?!» — та того зайця й посадили під кущем і спрямували на нього короткозорого бухгалтера. Він — бах! Заєць — беркиць! Підбігає, а там такий на записці заячий докір! Що сміху було!

...А чи не пореготались би ви з оповідання одного старенького дідуся, як він колись, бувши молодшим, не мав рушниці, а завжди додому з качками приходив.

— Як же це так?

— А так! Отам на плесі завжди качки є! От я на острівець перепливу та в очереті й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось із мисливців туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу — підкрадається, підкрадається... Б-бах! А я в очереті як закричу: «Врятуйте!» Ну, він зразу драпала, бо, думає, убив когось чи поранив! А я тоді роздягаюсь, качечки позбираю і додому...