7.6. Гра на музичних інструментах

Гра на музичних інструментах – це музично-педагогічна технологія або вид діяльності, який використовується на уроках музики, сприяє формуванню виконавських навичок, пробуджує інтерес до інструментального музикування, виховує відповідальність та колективізм, розвиває почуття ритму, звуковисотний, методичний, ладовий, тембровий, динамічний, гармонічний та поліфонічний слух. Гра на музичних інструментах сприяє оволодінню учнями виконавськими засобами виразності, засвоєнню музично-теоретичних знань.

Велике значення колективному музикуванню і навчанню гри на музичних інструментах приділяв К.Орф, яким уведено поняття «елементарні музичні інструменти», а також розроблено методику використання і навчання гри на музичних інструментах. Досліджуючи інструментальну діяльність на уроках музики Е.Абдуллін наголошував, що вона полягає в «оволодінні необхідними виконавськими знаннями, вміннями та навичками гри на простих музичних інструментах, у розвитку ансамблевих здібностей в умовах колективного музикування на різних музичних інструментах» [Абдул, с. 103]. Науковцем виділено три типи інструментального музикування, а саме: сольне, групове і колективне; виконання акомпанимента до шкільних пісень та імпровізацію.

Залучати дітей молодшого шкільного віку до оркестрового музикування, використовуючи не тільки російські народні інструменти, а також ударно-шумові інструменти пропонує Л.Безбородова. «Гра на музичний інструментах молодших школярів на уроках музики розвиває творчі здібності учнів засобом музикування в оркестрі» [Осєн, с. 265] – наголошує науковець. В роботі з дітьми старшого дошкільного віку І.Гадалова пропонує використовувати музичні іграшки і дитячі музичні інструмента, які «найчастіше застосовуються у сюжетній і дидактичній грі» [Гад, с. 207].

Про важливість запровадження гри на музичних інструмента на уроках музики говорить О.Олексюк, яка уважає, що «Інструментальне музикування – це передусім форма творчого самовираження дитини» [Олек, с. 109]. Науковець наголошує на тому, що вибір музичних інструментів для колективного музикування залежить від багатьох факторів, а саме: «наявності інструментарію в кабінеті музики; володіння вчителем прийомами включення інструментального музикування у драматургію уроку; рівня музичного розвитку кожного конкретного класу та готовності дітей до застосування інструментів на уроці» [Олек, с. 109].

Такого підходу дотримується і Е.Печерська, якою запропонована методика навчання гри на музичних інструментах учнів початкової школи. Науковець наголошує на тому, що можливі різні варіанти застосування музичних інструментів на уроці відповідно до типу та структури уроку. Що стосується творчих завдань, то вони «можуть бути як репродуктивного, так і творчого характеру» [Печ, с. 39].

Музичні інструменти, які використовуються на уроках умовно можна класифікувати наступним чином: інструменти з визначеною висотою звука, серед яких струнні – домри, гуслі, балалайки, бандури, арфи, цитри; духові – сопілки, флейти, саксофони, кларнети, тріоли, симони; ударні – металофони, ксилофони; інструменти з невизначеною висотою – брязкальця, барабани, бубни, кастаньєти, трикутники, ложки, палички, дзвіночки.

Як доводить досвід, доволі часто вчителі використовують український народний інструмент – сопілку, яка має приємний тембр і ніжне звучання. Сопілка за своїм звучанням нагадує людський голос, а це спонукає дітей співати ніжним, красивим звуком. Крім того, діти із задоволенням і натхненням грають на металофонах і ксилофонах, інструментах, які мають хроматичний звукоряд. Найбільш доступнішими у використанні вважаються інструменти з невизначеною висотою звучання. З цих інструментів вчитель може організувати супровід до шкільної пісні.

Оволодіння інструментами з хроматичним та діатонічним звукорядом вимагає відповідної індивідуальної роботи, як на уроці так і в позаурочний час. Безумовно, що у більшості випадків навчання відбувається за допомогою гри по слуху, діти повторюють кожну фразу за вчителем і таким чином відтворюють необхідну мелодію. Позитивні емоції, які виникають під час музикування, надихають учнів на активні дії, роблять працю захоплюючою і радісною.

Музичні інструменти, які використовуються на уроках умовно можна класифікувати наступним чином: інструменти з визначеною висотою звука, серед яких струнні – домри, гуслі, балалайки, бандури, арфи, цитри; духові – сопілки, флейти, саксофони, кларнети, тріоли, симони; ударні – металофони, ксилофони; інструменти з невизначеною висотою – брязкальця, барабани, бубни, кастаньєти, трикутники, ложки, палички, дзвіночки.

Як доводить досвід, доволі часто вчителі використовують український народний інструмент – сопілку, яка має приємний тембр і ніжне звучання. Сопілка за своїм звучанням нагадує людський голос, а це спонукає дітей співати ніжним, красивим звуком. Крім того, діти із задоволенням і натхненням грають на металофонах і ксилофонах, інструментах, які мають хроматичний звукоряд. Найбільш доступнішими у використанні вважаються інструменти з невизначеною висотою звучання. З цих інструментів вчитель може організувати супровід до шкільної пісні.

Оволодіння інструментами з хроматичним та діатонічним звукорядом вимагає відповідної індивідуальної роботи, як на уроці так і в позаурочний час. Безумовно, що у більшості випадків навчання відбувається за допомогою гри по слуху, діти повторюють кожну фразу за вчителем і таким чином відтворюють необхідну мелодію. Позитивні емоції, які виникають під час музикування, надихають учнів на активні дії, роблять працю захоплюючою і радісною.

Цілком доречно, що в умовах загальноосвітніх навчальних закладів можуть бути створені різні за складом ансамблі або оркестри музичних інструментів. Насамперед це визначається тим, які інструменти є у наявності в кабінеті музики, а комбінація інструментів для музикування у значній мірі залежить від педагогічної майстерності вчителя, його естетичних смаків і переконань, а також відчуття тембрового забарвлення супроводу чи інструментальної композиції.

Не викликає сумніву, що вчитель повинен досконало володіти методикою організації інструментального музикування та вміти зацікавити дітей грою на музичних інструментах. Перш за все йому необхідно знати технічні та виконавські можливості кожного інструмента. По-друге, вчитель повинен вміти проілюструвати виконання тієї чи іншої фрази на будь-якому інструменті, які входять до складу ансамбля або оркестра. По-третє, чітко усвідомлювати кінцевий результат, щодо художнього відтворення музичного супроводу або музичної композиції.

Безумовно, що ініціатива в організації колективного музикування іде від вчителя, котрий повинен володіти методикою роботи з інструментальним ансамблем, проявляти толерантність і креативність під час репетиційного процесу, а також:

• самостійно підготувати партитуру інструментального супроводу або музичної композиції;

• мати чітке уявлення щодо інтерпретації музичного матеріалу;

• організувати попередню роботу з дітьми відносно розучування і вивчення кожної партії;

• в роботі використовувати інтерактивні методи, які надихають дітей на активну творчу діяльність;

• дотримуватися принципів єдності технічного і художнього, емоційного і свідомого у відтворенні змісту музичного матеріалу.

Підсумовуючи, можна з упевненістю стверджувати, що включення до структури уроку гри на музичних інструментах стимулює учнів до подальшої музичної діяльності, спонукає жвавий інтерес до музичного мистецтва загалом, і уроку зокрема. Крім того, розвиває навички інструментальної імпровізації, сприяє формуванню навичок колективного музикування, розвитку загальних та музичних здібностей,