13.2. Система шкільної музичної освіти в Австралії, сша, Японії

Австралія – це держава у Південній півкулі, на материку Австралія, з населенням 20,1 млн чоловік, належить до високорозвинених країн.

Австралія є одним з лідерів міжнародного освітнього ринку. Система шкільної освіти грунтується на британській моделі. У Австралії більше 10 тисяч шкіл, з яких 71 % – це державні школи. 29 % дітей навчається у католицьких і приватних школах. Навчання у державних школах безкоштовне. Термін навчання у школі складає 12 років. Система шкільної освіти включає початкову та середню школу (молодшу середню та старшу середню). У початковій школі діти вивчають предмети мистецького спрямування, з-поміж яких: музика, образотворче мистецтво, сценічне мистецтво і рукоділля.

У загальноосвітніх школах Австралії уроки музики передбачено навчальним планом один раз на тиждень з 1 по 9 класи. Педагогічним колективам і вчителям дозволено самостійно розробляти зміст навчальних програм і відповідно до рекомендацій органів управління кожного штату здійснювати добір навчального репертуару. Безперечно, уроки музики у одних класах різних регіонів будуть різниця між собою. Відповідно до авторських програм, котрі пройшли сертифікацію, друкуються методичні розробки сценаріїв уроків.

В основу теорії і методики музичної освіти в австралійських школах покладено концепції музичного навчання розроблені відомими музикантами і педагогами К.Орфом, З.Кодая та Емілем Далькрозом.

У початковій школі діти отримують грунтовні знання з певних напрямів музичного мистецтва, а саме: співу, сприймання (слухання) музики, рухів під музику, гри на музичних інструментах, імпровізації, теорії музики. В основі розвитку музичних здібностей, – переконані австралійські педагоги, – знаходиться уміння сприймати музику, відчувати її глибину, динамічність і об’ємність. Сприймання стимулює процес набуття умінь і навичок, як в процесі активного спілкування з творами музичного мистецтва, так і в процесі виконання.

У процесі інтерпретації творів музичного мистецтва учні засвоюють основні засоби музичної виразності (темп, ритм, динаміка, нюанси, гармонія тощо). Це уможливлює опанування понятійним апаратом з теорії музики. Теоретичні знання учні закріплюють у процесі хорового співу, котрий займає значну частину уроку. Протягом навчального року школярі вивчають до п’ятидесяти пісень різних за характером, як авторських так і народних, написаних у мажорі та мінорі, для сольного й хорового виконання.

З огляду на зазначене необхідно наголосити, що основна мета музичної освіти молоді в австралійських школах полягає у залученні їх до активної музичної діяльності й виховання любові до музики, розвитку індивідуальних музичних здібностей і формування духовно-емоційної сфери особистості.

Сполучені Штати Америки – держава у північній Америці з населенням 296 млн. чоловік (2005 р.). США належать до високорозвинених країн і посідають 5-те місце серед країн світу за ВНП на душу населення.

Система середньої освіти включає державні (90%) та приватні (10%) загальноосвітні школи. З кожним роком зростає роль штатів і округів у визначенні змісту освіти та якості освітніх послуг. У США відсутні єдині навчальні плани та програми. Починаючи з молодшої середньої школи спостерігається диференційований підхід у навчанні, а у 9-му класі вводиться значна кількість предметів за вибором. Новий Закон про початкову та середню освіту «Жодної відстаючої дитини» (2002 р.) вимагає досягнення всіма учнями у 2014 році високого рівня навчальних результатів у тестуванні, підвищення рівня відповідальності вчителів за якість знань учнів.

Система шкільної освіти є трьохступеневою: початкова школа (1-6 класи), середня школа (7-9 класи) та старша школа (10-12 класи).

У загальноосвітніх школах США вчителі музики на уроках використовують світові системи музичного виховання розроблені відомими педагогами і музикантами Е.Жак-Далькрозом, Д.Кабалевським, З.Кодаєм, К.Орфом, Ш.Судзукі, П.Хаувером, М.Шаффером. На уроках музики у 1-6 класах центральне місце відводиться таким видам діяльності як: вокально-хорова робота, вивчення основ теорії музики, музично-ритмічні рухи, а також слухання музики. У 7-9 класах до вищезазначених видів діяльності додається імпровізація та ансамблеве музикування з використанням духових і клавішних інструментів, а також ударних та шумових інструментів.

Американські вчителі-новатори широко запроваджують у музичному навчанні методику японського педагога Ш.Судзукі. Створивши американський варіант метода «виховання таланта» вони ретельно підходять до вибору музичного матеріалу, надають важливе значення спільному музикуванню. Для розвитку почуття ритма дітям пропонується гра у різних за складом ансамблях. Значна увага приділяється досягненню чистоти інтонування при виконанні дитячих пісень, старовинної та духовної музики.

Для проведення уроків створені необхідні умови, молодь має можливість користуватися різними музичними інструментами, дидактичним матеріалом, у необхідній кількості пропонуються посібники і нотна література. Зважаючи на такі умови, слід зауважити, що в американських школах відсутні єдині програми з музичного навчання. «Кожен вчитель музики, враховуючи власний досвід, знання і уміння, а також особливості учнів, створює свій метод викладання музики» [Портянк, с. 63].

Крім уроків музики, учні беруть участь в позакласній роботі з художньо-естетичного виховання, відвідують гуртки та художні колективи. Відповідно до вікових особливостей дітей у школах працюють хорові та оркестрові колективи. Це можуть бути симфонічні, духові та джазові оркестри, хорові колективи учнів молодшого та середнього шкільного віку. Програмні вимоги до них різні. Так, хорові колективи учнів молодшого шкільного віку виконують двухголосні та трьохголосні пісні, класичну та фольклорну музику. У репертурі хорового колективу підлітків більш складні твори, котрі вимагають певних вокально-хорових навичок. «Високого виконавського рівня нерідко досягають шкільні хори – зазначають дослідники досвіду музичного виховання за рубежем П.Халабузар, В.Попов, М.Добровольська – Вони також об’єднуються у великі хори, під силу яким виконання складних творів, наприклад «Мессії» Г.Генделя» [Халаб, с. 169]. Ці колективи беруть участь у публічних виступах, де презентують високий рівень виконання. Часто різні музичні колективи беруть участь у великих спільних проектах.

Таким чином, у США створено необхідні умови для повноцінного розвитку музично-творчих здібностей молоді, як на уроках так і в позаурочній роботі, що сприяє їхньому розумовому та естетичному розвитку, формуванню пізнавального інтересу до світової музичної культури.

Японія розташована на Японському архіпелазі у північно-західній частині Тихого океану. За даними 2005 року у Японії проживало 127 768 чоловік. Японія належить до числа високорозвинених країн, є одним із світових лідерів у галузі освіти. Заклади освіти у Японії поділяються на державні, громадські та приватні.

Станом на 2009 рік рівень грамотності населення становив 99%. Доуніверситетська освіта має чотири рівні: дошкільна (3 роки); початкова (6 років навчання); молодша середня школа (3 роки навчання) і старша середня школа (3 роки навчання). Загальнообов’язкова освіта надається у початковій та молодшій середній школі. 9-ти річна школа є обов’язковою, тут спільно навчаються хлопчики і дівчатка. Старшу середню освіту учні отримують у вищих середніх школах, незалежно від форми власності (державна чи приватна школа) навчання є платним.

Сучасна система освіти Японії за своєю структурою повністю копіює американську. Навчальні плани затверджуються Міністерством освіти, науки і культури Японії. У навчальних планах початкової школи міститься 8 основних предметів, з-поміж яких: японська мова, соціальні науки, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання. Уроки музики у загальноосвітніх школах включено до навчальних планів з першого по десятий класи. Так, у 1-8 класах передбачено заняття музикою по дві години на тиждень, у 9 класі – одна година на тиждень. Учні 10-12 класів розвивають музично-творчі здібності на факультативних заняттях. Основна мета уроків музики в загальноосвітній школі полягає у всебічному розвитку особистості в процесі засвоєння європейської, класичної і народної японської музики, формування засобами музичного мистецтва «громадян, здорових тілом і духом, таких, що живуть за законами правди і справедливості, шанують працю і володіють глибоким почуттям відповідальності, наділених нежалежним духом будівництва миролюбної держави і суспільства» [Енц освіти, с. 1020].

На уроках музики японські педагоги враховують культурні традиції свого народу, особливості національної свідомості, орієнтуються на поліхудожність виховання та багатий вітчизняний і зарубіжний досвід. Японцям притаманне відчуття єдності та гармонічної взаємодії з природою. Музика покликана виявляти красу й робити її відчутною, вважають японські педагоги. Дитину необхідно навчити сприймати прекрасне.

Основна увага на уроках музики концентрується на тому, що діти співають по нотам, вивчають теорію музики та слухають і аналізують програмну музику. Провідне місце посідає гра на музичних інструментах (блок-флейта, духові інструменти, губна гармошка, ударні інструменти), а також використання електронної музики, з-поміж яких: електрооргани та синтезатори. Навчання починається за допомогою методу «Ямаха» (по назві фірми музичних інструментів) у мажорному та мінорному ладах та співу з аркуша (по нотах).

Промовистим свідченням результативності грунтовної музичної освіти є використання методу Шініці Судзукі (засновника музичної школи «Акасі» у Кобе). Педагогічна концепція Судзукі базується на принципі, що «музикальність – це не вроджений талант, а здатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина, яку навчають належним чином, може стати музикальною – це не важче ніж навчитися говорити рідною мовою». Судзукі обгрунтував взаємозв’язок між здатністю дітей з легкістю вивчати рідну мову з можливістю навчання аналогічним методом гри на скрипці. Цей метод він назвав «народження таланту». Навчання дітей за методикою Судзукі починається з двох з половиною років за системою відносної сольмізації, потім залучають дітей до інструментального музикування та навчають гри на скрипці. За ініціативою Судзукі у загальноосвітніх школах Японії вводяться електронні інструменти, а на синтезаторах діти можуть відтворювати звучання симфонічного оркестру і відчувати себе повноцінними виконавцями.

На особливу увагу заслуговує участь дітей у позакласній роботі з музично-естетичного виховання. Молодь залучається до участі у різних художніх колективах, як-от: духових оркестрах, скрипкових ансамблях, хорових колективах та вокальних ансамблях. Результати своєї роботи учні презентують на фестивалях-конкурсах, котрі об’єднують значну кількість слухачів та виконавців.

Таким чином, музично-естетичне виховання учнів японських шкіл обумовлено виробленням естетичних ідеалів і уявлень, орієнтацією на розвиток певних музично-творчих здібностей дитини, розвитком музично-естетичних смаків та уподобань, виробленні художньо-естетичних умінь і навичок, засвоєнні світових досягнень у царині музичного мистецтва.