Розділ сімнадцятий

Умови, на яких козаки піддалися Росії

56

На Польщу водночас напали росіяни, шведи і трансільванський принц Ракочі. Вони рвали її

на шматки, і кожен із них шукав собі у Польщі спільників. Усі добивалися союзу з козаками.

Хмельницький довго вагався, до кого йому пристати. Нарешті він зробив вибір на користь

Росії, маючи на те різні причини. Найважливішими з них були дві: те, що він не міг

сподіватися на допомогу з боку віддалених держав, і те, що однакова релігія росіян і козаків

забезпечить сердечність і міцну дружбу між двома народами. Його спиняло лише

побоювання протидії з боку кримського хана і козацького генерального писаря Виговського.

Однак досвід добре навчив його не дуже розраховувати на захист володаря, який завжди

продає свою допомогу тому, хто більше заплатить, та ще й грабує, руйнує й палить усе, що

належить другу чи ворогу, бувши незадоволеним якоюсь дрібницею. Він сподівався

позбутися згодом такого союзника. З цією метою він мав нараду зі своєю старшиною.

Ухвалено було відрядити Гуляницького, полковників Цюцюру та Дворецького з

багать/117/ма іншими козаками як послів до російського великого князя Олексія

Михайловича, щоб піддатися під його руку з тією частиною України, яка повністю належала

запорозьким козакам. Великий князь прийняв їх з великою пошаною, щедро обдарував і

відрядив разом з ними боярина, або приватного радника, Бутурліна, призначивши його

послом на переговори про найкращий спосіб вести війну проти Польщі. Бутурлін від імені

свого володаря одержав знаки поваги, виявлені йому запорозькими козаками, які віддали

йому міста Київ, Ставище, Ржищів, Трипілля, Трахтемирів і Канів. Гуляницькому було

поручено доставити у Москву список старшини та старих і заслужених запорозьких козаків,

складений за наказом Хмельницького, і подати його царю, який написав на ньому

власноручно «уравниваемым быть против дворян российских», тобто що має бути цілковита

рівність між тими, кого поіменовано у списку, і російськими дворянами.

У свою чергу Гуляницький одержав ратифікацію наступних статей, про що просили царя:

I, Що козаки будуть назавжди звільнені від усіх податків.

II. Що їм буде дозволено користуватися поширеним серед них магдебурзьким правом.

III. Що вони завжди матимуть цілковиту свободу торгівлі, зокрема право виготовляти пиво,

горілку, питний мед повсякчас і в якій завгодно кількості як для власного споживання, так і

для вивозу.

IV. Що вони завжди управлятимуть самі собою, згідно з порядком, встановленим їхніми

національними зборами. /118/

V. На знак визнання за ці зольності та привілеї запорозькі козаки зобов’язуються надати в

розпорядження царя на його першу вимогу шістдесят тисяч вояків.

VI. Цар обіцяє платити щороку від чотирьох до шести карбованців тим, хто йому служитиме

пішо чи кінно.

Отак запорозькі козаки піддалися Росії. Далі ми побачимо, чим вони відзначилися на службі

цій державі. Слід сказати, що по смерті гетьмана Хмельницького наприкінці 1657 р. його

сина Юрія було обрано гетьманом через інтриги Виговського. Він ще раз піддався полякам у

1660 р., бо російський цар вимагав для свого сина польську корону, і він боявся, що цар,

запобігаючи прихильності в поляків, покине козаків, лишивши їх у гіршому, ніж будь-коли,

становищі. Козацькі привілеї опинилися у найбільшій небезпеці, але цар не дістав того, чого

просив, і козаки повернулися під захист Росії.

Вони подали цареві допомогу у війні, що її він продовжував проти поляків після перемир’я зі

шведами у місті Німці. Чума, яка лютувала три роки підряд у Польщі, в Україні та в Росії,

57

змусила противників укласти мир для відшкодування втрат у своїх країнах. Цей мир між

королем та Річчю Посполитою і російським великим князем було підписано а Андрусові

1667 р. Польща відступила Росії Смоленськ, Сіверськ, Чернігів із задніпровською частиною

України за умови, що через два роки за викуп буде віддано й Київ. Цей мир, або перемир’я

на тринадцять років, було поновлено 18 серпня 1678 р. /119/