Розділ двадцять п’ятий

Про посаду отамана та про його владу у куренях

78

Курінні отамани мали повну владу у своїх куренях. Згідно з цією владою вони навіть мали

право бити козаків свого куреня за найменшу провину. Козаки корилися своїм отаманам, як

діти батькові, ніколи не повстаючи проти їхніх наказів і, певна річ, не наважуючися ні

вдарити, ні вилаяти їх. Курінний отаман турбувався про збереження їхніх грошей, одягу та

захопленої ними здобичі. Шанобливість, яку виявляли козаки кожного куреня до свого

отамана, була ще більша, ніж до кошового або до генерального судді, коли, наприклад, загін

виряджали у похід. Але й кожен отаман піклувався про козаків, що забезпечувало йому їхню

повагу. Він стежив, щоб їм нічого не бракувало, ні харчів, ні горілки, ні будь-чого

потрібного. Якщо ж він не міг упоратися зі своїми обов’язками чи через неспроможність, чи

через недбальство, то його негайно скидали та обирали серед козаків того самого куреня

такого, хто міг би виконувати обов’язки отамана.

Слід зауважити, що кожен курінь обирав собі отамана з-поміж козаків, які до нього

нале/168/жали, і ніколи — з іншого куреня і що ні козаки з інших куренів, ні все Козацьке

Військо не мали ніякого впливу на вибір отамана. Кожен курінь був цілком вільний і сам

відповідав за свій вибір.

Розділ двадцять шостий

Про прибутки отаманів

Отамани не одержували нічого ні від свого куреня, ні від усього Козацького Запорозького

Війська, але їм не бракувало засобів, щоб мати сякий-такий прибуток. Вони мали платню від

крамниць, що стояли на майдані їхнього куреня, брали гроші за великі барила та діжки,

уживані броварями та винокурами з цього ж куреня. Мали вони свою частину платні й за

будинки, човни, кораблі, побудовані на продаж або у найми 1. Отаман порядкував грошима,

які приходили з цих різних джерел. Він повинен був їх використовувати, щоб у курені нічого

ніколи не бракувало, і якщо козаки були задоволені його керівництвом, то ділилися з ним

здобиччю після повернення з походів. /169/

Розділ двадцять сьомий

Про канцелярію запорозьких козаків

Канцелярії у власному розумінні слова в запорозьких козаків не було. Обов’язки цієї частини

адміністрації виконував генеральний писар разом із своїм помічником. Усі справи йшли до

нього, але від них не лишилося жодного писаного рядка. Не було ні щоденника, ні записок

для пам’яті. Коли приходили накази з двору, їх голосно читали перед зборами й негайно

давали відповідь, яку вважали слушною.

Розділ двадцять восьмий

Про кошового, його помічників та їхні прибутки

79

Кошового як головного командира всіх запорозьких козаків усі надзвичайно поважали. Його

підлеглі виявляли йому найбільшу пошану та /170/ покору, особливо під час походів. Якщо

він добре поводився з козаками, то був певний у загальній прихильності до себе.

Його помічники завжди займали перший ряд після нього. Вони мали навіть особливі місця у

церкві. Що ж до всього іншого, то вони продовжували мешкати в тому самому курені як

звичайні козаки і харчуватися разом із ними.

Ось головні джерела їх прибутків. Каравани, які йшли з Малоросії, з Польщі або Криму з

білим вином, горілкою, борошном та іншими товарами, платили по карбованцю за бочку

кошовому, який частково ділився з литавристом та першим інженером. Козаки, які купували

вино, були зобов’язані дати кошовому відро, або десять кухлів, генеральному судді кухоль,

по одному кухлю генеральному писарю, ад’ютанту, литавристу, генеральному інженерові,

один на писарів у канцелярії та один курінним отаманам. Коли покупці віддавали всі ці

кухлі, тоді встановлювали ціну на вино, і ніхто не міг її ні підвищити, ні знизити. Після цього

починався продаж.

Ті, хто привозив борошно чи щось інше з Криму, підносили кошовому подарунок,

відповідний до вартості їхніх товарів. Якщо, наприклад, привозили сто табакерок, то

дарували одну кошовому, одну його помічникам тощо.

Якщо протягом трьох днів ніхто не приходив вимагати віддати йому коня, знайденого без

вершника у степу, то цього коня забирала собі старшина.

Коли якій-небудь групі козаків щастило вигідно купити товар, то вони звичайно після

повернення підносили кошовому подарунок.

Шинкарі, пивовари, різники, пекарі, які осели/171/лися в Січі, щороку дарували кошовому

питний мед, пиво, хліб, м’ясо відповідно до обсягу їхнього продажу.

Кошовий та його помічники мали ще й інші прибутки, більш важливі, ніж ті побічні, про які

ми розповіли. Кожен рік на Великдень та на Різдво збиралися купці, ремісники, шинкарі,

причому люди різних професій окремо. Кожна група купувала дві або три лисячі та оленячі

шкури, які вони дарували кошовому. Цей дарунок вони називали татарським словом

«ралець». У відповідь кошовий повинен був частувати їх горілкою, фруктами та медом, і

вони напивалися й наїдалися досхочу. Назавтра вони йшли з дарунками до генерального

судді, на третій день до генерального писаря, а на четвертий до ад’ютанта. Кошовий був

зобов’язаний пригощати не тільки тих, хто приносив подарунки, а усіх козаків на Січі і

годувати у своєму курені отаманів та іншу старшину. Пиятика тривала цілий тиждень, і

щоразу, коли вихиляли чарки, було чути гарматні залпи.

Основний же прибуток кошового становили шістсот карбованців жалування, яке він

одержував від російського двору. Генеральний суддя, генеральний писар і ад’ютант

одержували кожен по триста карбованців. Інші офіцери, як, наприклад, полковники,

литаврист, генеральний інженер, також мали жалування, відповідне до їхнього рангу та

обов’язків. До того ж імператриця надала головній старшині право проїзду по Дніпру, що

давало немалий прибуток, який був цілком у їхньому розпорядженні. /172/