Розділ шостий

Про історію запорозьких та українських козаків аж до тих часів, коли вони звикли до осілого

життя

Хоч від самих початків свого існування козаки були воїнами і саме такими їх пізнали сусідні

народи, час, коли вони сформувалися в націю, визначити неможливо. Війна, яка стала

колискою їхньої слави, не залишала їм часу на /50/ опис їхніх героїчних дій. Завжди при

зброї, вони мало турбувалися про те, щоб передати нащадкам розповіді про свої подвиги.

Життя їхнє було просте, вони існували завдяки відібраній у ворогів воєнній здобичі, дбали

про збереження своєї свободи і аж ніяк не хотіли терпіти постійну владу над собою. Гетьман

або кошовий та кілька помічників — оце й усі начальники, яких вони настановили.

Походження козаків, якщо можна їм вірити, сягає 800 року, а їхні перші військові збори

відбулися 948 р.

Ось що вони нам розповідають про свою давню історію. Один чоловік на ймення Симеон

прибув з Польщі у Лиман — місто у гирлі Бугу. Звідти він пішов на косу 1 — це слово

означає вузьку смугу землі або взагалі піщану мілину. Та коса й досі зветься з цієї причини

Семенів Ріг. Той Семен прийшов на цю смужку землі, щоб полювати на диких кіз, кабанів та

на іншу звірину. По багатющих ловах протягом літа він повернувся, щоб перебути в себе

решту року. Його товариші, дізнавшися про безліч дичини навколо коси, зібралися його

супроводжувати. Їх була ціла сотня, і вони обрали його на свого голову, або отамана.

На протязі багатьох років вони мешкали у тому гирлі Бугу. Їхні сусіди, які називали їх

хозарами, вважали їх відмінними стрільцями з сагайдаків.

Грецький імператор, який жив у Царгороді, воював з турками, котрих там звали сарацинами,

і шукав скрізь солдатів, які б його підтримали. Він прочув про козаків-сагайдачників, які

завжди влучали в ціль і мешкали неподалік від нього. /51/

Зрадівши цій новині, він відправив до них посланця з великими грошима. Той приїхав до

козацького коша 2, де був їхній отаман, і сказав їм, що його послав імператор греків передати

їм великі гроші, а щоб вони за те погодилися піти на Дунай битися з його ворогами. Отаман

прийняв пропозицію, одержав гроші й на чолі усіх хозарів негайно вирушив у похід.

Насамперед він пішов до українських містечок Лисянки й Медведівки та інших, де його

військо зросло до 2 000 душ, і згодом вийшов на Дунай.

Прийшовши на береги цієї ріки, він не раз перемагав турків, а потім уславився в одній битві,

коли 4 забрав у них усіх коней та худобу, відрізав їм відступ на рівнину, зруйнував міста, які

мали з усіх укріплень лише редути, а їхніх мешканців узяв у полон або віддав на вістря

мечів.

Після такої великої перемоги над сарацинами грецький імператор запевнив хозарів у своїй

прихильності й узяв їх під свій захист. Він дав їм ім’я козаків і письмові рекомендації

польському королю, у яких, віддавши належну шану воїнам, просив короля узяти їх під

захист за їхню хоробрість і поміняти ім’я хозарів на козаків.

26

Отаман зобов’язався сам передати ці листи польському королеві. Його зустріли в короля з

великою пошаною й дуже хвалили за те, що він здобув на війні таку славу.

Коли отаман повернувся від короля, він отаборився в околицях Очакова, на Дніпрі, де

збудував собі оселю, яка зветься улус. Від того часу кількість козаків збільшувалася день у

день. Особливо великий приплив людей стався через приїзд багатьох польських шляхтичів,

які, опинившись у злиднях через власні розпусту та /52/ марнотратство, воліли краще битися

разом із козаками за здобич, аніж померти від голоду у своїх селах. Об’єднані сили цих

людей зробили козаків жахом Сходу.