Розділ дев’ятнадцятий

Від підкорення запорожців владі Росії до припинення їх існування

[1733] Року 1733, після смерті польського короля Августа II, вибори його наступника

покликали до життя різні партії, які закликали сусідні держави допомогти Польщі. На трон

посадовили /137/ Августа III, підтриманого російською армією, і незадоволені поляки

просили допомоги в хана, благаючи його послати до них козаків.

Ця подія, повідомлення про яку було опубліковане у Петербурзі в той час, коли там

перебувала депутація козаків, схилила двір до більшої уважності до їхніх прохань. Їм було

сказано, що коли вони хочуть піддатися негайно, то їх невірність буде забуто і їм навіть буде

дозволено жити згідно з їхніми давніми законами. Козаки порадилися між собою й вирішили

письмово визнати свій злочин і присягтися стати назавжди підданими Росії. Коли посланці

повернулися до Петербурга з цим листом, імператриця Анна простила козаків і повернула їм

свою милість і їхні давні пільги. Вона відрядила російського офіцера, який поїхав з

посланцями прийняти козацьку присягу. Цей офіцер повіз кілька тисяч карбованців на

будівництво нової Січі. Його зустріли з великою пошаною, кошовий зі своїми помічниками

вийшов йому назустріч, і понад тисяча козаків вишикувалася вздовж його дороги на протязі

двох верст. При його наближенні йому віддали гарматний салют і вітали багатьма

мушкетними залпами. Одразу після прибуття на місце російський офіцер пішов до церкви,

духівництво вийшло йому назустріч із звичайними церемоніями, а коли всі увійшли до

церкви під грім гармат, то помолилися за здоров’я імператриці. Після молитви на великих

зборах були прочитані листи від імператриці, через які вона повідомляла про прощення

козаків і про повне забуття того, що сталося, про повернення їм їхніх давніх законів

самоврядування і про те, що відтепер вони стали її вірними підданими. /138/

Трохи пізніше прибув посол від султана з численним почтом. Він привіз багато грошей і

розкішні подарунки, щоб намовити козаків не залишати ні турків, ні татар. Козаки прийняли

посла без великої помпи. Коли він добрався до Січі, то наказав вистрелити з гармати, щоб

попередити про своє прибуття. Козаки відповіли йому таким самим пострілом. Тоді він

передав листа від султана й багато інших листів від гетьмана Орлика. Негайно скликали

великі збори. Російський офіцер, про якого ми згадували, був присутній, але без будь-яких

спеціальних церемоній. Спочатку прочитали листи, привезені послом. В усіх листах ішлося

про бажання турків залишити козаків на їхній землі, про те, що є чимало причин для цього, і

навіть про обіцянку платити їм щороку великі ’гроші. Після читання листів козаки стали

лаяти свого гетьмана за те, що він лишався в Бендерах і прийняв мусульманську релігію.

Вони пригадували собі усі жорстокості, які вони терпіли від татар, а потім вигукнули усі

разом: «Ми є християни, тому ми й повернулися під панування Російської імперії, якій ми

залишимося непорушно й навіки вірними». У той же час кошовий, його найближчі

65

помічники й найбільш поважані козаки наблизилися до російського офіцера й повторили

йому запевнення в їхній покорі. Так закінчилися збори.

Посол султана, побачивши невдачу своєї місії та зміну настрою козаків, негайно покинув Січ

разом з усіма турками та обозом, який складався головним чином з грошей готівкою та з

інших коштовностей. Козаки __________дали йому письмову відповідь, у якій вони лаяли свого

гетьмана Орлика, татарського хана і всіх турець/139/ких начальників за жорстокості, які вони

терпіли від них, бувши під їхнім пануванням. Козаки визначили їм дуже короткий час, щоб

вибратися з Січі, і оскільки вони знали, що дістатися до кордону у вказаний термін

неможливо, то кілька козаків вирушили їм навздогін і забрали увесь їхній обоз.

Російський офіцер, одержавши присягу на вірність від усіх запорозьких козаків, виїхав з Січі,

і при його від’їзді йому було виявлено ті самі знаки пошани, що й при прибутті.

Турецький посол, повернувшися до султана, повідомив його, що запорозькі козаки піддалися

Росії, розповів йому, як саме це сталося, поскаржився, що було пограбовано його обоз і що

йому не було виявлено у Січі ніякої поваги. Султан негайно віддав наказ, щоб у Криму та в

сусідніх країнах схопили усіх козаків, де б їх не знайшли, і щоб їх використовували на

найтяжчих роботах. Російський двір сповістив козаків про долю, яка має спіткати їхніх

співвітчизників, і козаки помстилися на турках та татарах, які були у Січі, винищивши їх усіх

разом.

Козаки, які хотіли дати Росії доказ своєї щирості при поверненні, радо пішли на війну, яку

Росія вела тоді з Польщею. Вони зібралися, утворили велике військо, напали на Польщу й

заподіяли їй великі спустошення. Імператриця Анна щедро їх винагородила.

Турки були розгнівані тим, що їх покинули запорозькі козаки, й вирядили до них нове

посольство. Посол сказав їм від імені султана: «Ви підкорилися Росії, але рано чи пізно ви

про це пошкодуєте. Росіяни ніколи не дотримувалися даного вам слова, тож не чекайте від

них нічого кращого й у майбутньому. Але оскільки /140/ви так уже хочете піддатися цій

державі, то буде справедливо, щоб ви покинули землі, які мені належать і які я вам

відступив, щоб ви на них жили за моїми законами. Ящо ви бажаєте підкоритися іншій

державі, то йдіть жити на її землі». У той же час посол доводив їм за допомогою численних

карт, які привіз із собою, що земля, на якій вони мешкають, належить султанові, становлячи

частину його спадщини. Та як він не старався, а не досяг нічого. Козаки йому відповіли, що

вони мають карти, які доводять протилежне, і що ця земля належить їм, бо їхні предки

прогнали з неї турків збройною рукою. Вони додали, що ніколи її не покинуть і що вони

завжди готові її захищати. Що султан хай краще не шле їм послів, бо вони лише погрожують

козакам. Що козаки завжди були хоробрі і що вони не втратили своєї хоробрості при появі

турок. Що коли до них пошлють нове посольство, вони вважатимуть, що його вирядили

вороги й ставитимуться до послів відповідним чином. Після такої відповіді посол поїхав

додому, але татари, ображені зневагою до їхніх пропозицій, напали на кордони Росії,

лишивши після себе надзвичайні руйнування. Нарешті імператриця Анна, яка багато разів

скаржилася на ці напади, але ніколи не одержала ніякого відшкодування, змушена була

оголосити війну туркам. Ця війна [1735] почалася 1735 року, і козаки відзначилися в ній

багатьма успішними діями.

[1736] Року 1736 багато тисяч запорозьких козаків, піших і на конях, приєдналися до

російської армії і брали участь в усіх походах на Крим під командуванням російських

генералів. Вони багато зробили для здобуття Перекопа, Кінбурна, /141/ Козлова та

Бахчисарая — постійної резиденції хана. Скрізь вони відзначалися своєю сміливістю.

Російські генерали не знаходили досить високих слів, щоб оцінити відвагу та хоробрість

козаків. Ці похвали спонукали імператрицю Анну не тільки зробити їм подарунки, а й

66

відіслати листи-патенти з подякою за віддану службу, щоб заохотити їх продовжувати їй

служити з тим самим запалом і запевнити, що за всіх обставин вони матимуть докази її

прихильності та доброї волі. Ці листи прийшли разом з великим прапором з гербом Росії,

чотирма меншими прапорами, кінським хвостом, прикрашеним золотим сукном, срібною

булавою, срібним позолоченим пірначем, багатьма тисячами карбованців для розподілу між

козаками й, [нарешті], булавою для кошового.

[1737] Року 1737 запорозькі козаки разом з росіянами пішли на приступ Очакова. Можна

сказати, що найбільші докази козацької хоробрості було дано саме тут. Очаків було здобуто,

і козаки захопили у місті величезну здобич.

[1738] Року 1738 під командуванням росіян козаки розбили турків на Дунаї і при цій нагоді

виявили свої відомі Якості.

[1739] Наступного року запорозькі козаки розділили своє військо на три частини, якими

командували троє’ різних російських генералів. Перша була під командою фельдмаршала

Мініха, з яким вона увійшла у Молдавію. Друга — під командуванням фельдмаршала графа

Ласького пішла на Крим, і третя, якою командував генерал-лейтенант Штоффельн, вирушила

на, російських воєнних кораблях переслідувати ворога від Кизи-Кермена та Очакова і далі аж

до Чорного моря. Ці останні захопили найбільшу кількість турецьких кораблів. /142/

Три козацькі частини змагалися між собою у подвигах і зробили Росії дуже великі послуги.

Протягом п’яти років, від 1735-го до 1740-го, вони завдали стільки ж шкоди ворогові,

скільки зробили добра росіянам. Багато разів вони забирали в турків їхні харчі, спорядження,

коней і худобу й доставляли все це у російський табір. Знання турецької й татарської мов

служило їм подвійну службу. Вони мали можливість вести розвідку, дізнаватися про ворожі

сили й подавати генералам дуже надійні поради. Імператриця, тішачися їхньою відданістю,

щедро їм віддячувала. Вона давала козакам гроші, провіант, почесні відзнаки, та ще й

платила за розвідування.

[1764] Запорозькі козаки жили, таким чином, у найліпшій згоді з Росією від царювання Анни

аж до царювання нинішньої імператриці, яка у 1764 р. скасувала сан гетьмана українських

козаків, дарований імператрицею Єлизаветою Кирилові, графу Розумовському. Він повинен

був відмовитися від гетьманства й задоволнитися доходами, які йому лишили до смерті.

Імператриця заступила гетьмана комісією з восьми членів.

[1768] Коли 1768 року турецький султан Мустафа оголосив війну Росії, щоб підтримати

Польщу, запорозькі козаки ще раз добре себе показали, особливо б’ючися з турками, своїми

давніми й непримиренними ворогами. Невтомні, багаті на вигадки, вони обманювали

противника, невідступно його переслідували, руйнували або забирали його запаси. Але все

це замість довіри та прихильності з боку російського двору послужило для прискорення

козацької руїни порівняно з попереднім задумом. Як тільки /143/ вони ослабили турків до

того, що ті змушені були підписати мир у Кайнарджі, такий почесний для росіян, ці останні

думали тільки про знищення тих, хто найбільше прислужився їхній перемозі. Ми детальніше

розповімо про цю подію в наступному розділі.