Розділ вісімнадцятий

1 Цей капелюх знаходиться нині в одній з кімнат будинку Академії наук у Санкт-Петербурзі,

де на східцях під балдахіном можна побачити статую царя Петра І натурального розміру,

відлиту з воску й одягнену в урочистий стрій, пошитий для нього його жінкою Катериною.

Праворуч і ліворуч є малі кабінети, де зберігаються всі речі, що їх носив Петро І: уніформи,

шпаги, стьобані жилети, навіть подерті панчохи, зашиті ним самим при різних нагодах,

навіть черевики та пантофлі, які він шив, усе, що він мав на собі під час Полтавського бою, й

чимало інших рідкісних речей. Там можна побачити також портрети його сина, і його

дружини, і всієї родини, починаючи від царя Івана Васильовича.

2 Вони могли б уникнути російського полону й ганебного ув’язнення у Шліссельбурзі, де

пихатий князь Меншиков морив їх, правду кажучи, голодом, якби шведський майор, який

повинен був провести їх до канцелярії, а згодом і до Дніпра, не привів їх замість цього до

Полтави, де їх оточили росіяни. Секретаря короля Седерх’єльма мало не вбив один п’яний

російський драгун, який погнався за ним з лайкою та погрозами, що їх усіх треба повбивати.

Та Седерх’єльм пом’якшив удар, відхилившися, й був лише легко поранений.

3 Найдавніші племена скитів уже перекопали перешийок, по якому можна увійти до Криму,

як повідомляє Геродот, і греки називали цю лінію, спо/304/руджену дуже давно скитами,

«ташпос» або «ташпа», що означає те саме, що й слов’янське слово «Перекоп», яким її

називають нині, тобто рів, зроблений людьми, або канал. Імператор Костянтин у своїй книзі

«Про управління імперією» на стор. 113 згадує про цей рів, хоча у ті часи він був істотно

пошкоджений. Ось його власні слова: «Давні народи спорудили тут канал, щоб забезпечити

вихід до моря і відокремити півострів від материка. Але з плином часу земля обсипалася у

рів, і тепер там росте лише густий ліс, через який проходять тільки дві дороги, одна на схід, а

друга на захід. Такий був стан цього рову у 948 р. посля Р. X., коли якийсь Асландер

спорудив уздовж рову, що мав триста шістдесят стадій, як свідчать древні, мур і збудував на

кожній стадії десять веж для його захисту». Дивіться в Страбона, стор. 315. Турки дали

мурові різні назви, втім, схожі одна з одною. Часом вони називали його «ор-богазі», тобто

отвір. Тут «ор» означає те саме, що й Перекоп. Іноді вони звали його «шад-богазі» —

неприємний отвір. На карті, виготовленій у Константинополі 1724 року, ця лінія зветься «ор-

капусі», тобто отвір, що роз’єднує, а Перекоп названо на цій самій карті «ор-калаш-сі», тобто

фортеця, яка дістала своє ім’я від золота.

Розділ двадцять четвертий

1 Трохи схожа церемонія, принаймні не менш груба, відбувалася при коронуванні герцогів

Карінтії. Селянин піднімався на камінь, праворуч від нього була корова з чорним телям, а

ліворуч — голодна худюща кобила. Герцог у селянському одязі прибував зі знаками своєї

влади та в супроводі блискучого почту. Селянин дивився на герцога й питав: хто є цей

138

чоловік, що виступає з такою пихою та помпою? Йому відповідали, що це герцог або король.

Він /305/ тоді питав: чи є герцог безстороннім суддею? Чи має він на оці щастя нього краю?

Чи є він вільний і чи заслуговує на таку шану? Люди кричали, що заслуговує і

заслуговуватиме. За яким правом, — продовжував селянин, — прийшов він, щоб зігнати

мене з цього місця? Після інших питань, на які були позитивні відповіді, та ще кількох

церемоній селянин даяав ляпаса герцогові, вимагаючи розумно керувати країною. Дивіться в

Боемі, «Звичаї людей», латинською мовою.

2 Запорозькі козаки мали дуже великі чотирикутні шапки, обшиті по краях хутром і пошиті з

оксамиту або з іншої дорогої матерії.