Розділ двадцять третій

Про головну старшину запорозьких козаків

Головна старшина запорозьких козаків майже постійно перебувала на Січі. Ось їхні титули:

Кошовий отаман.

Генеральний суддя.

Генеральний писар.

Осавул, або генеральний ад’ютант. Їхні основні помічники:

Особливий секретар, підпорядкований генеральному писареві.

Інженер, зобов’язаний наглядати за артилерією.

Ад’ютант.

Литаврист.

Якщо хто-небудь із цієї старшини очолює той чи інший похід, на його місце обирають

когонебудь іншого аж до його повернення.

Коли велика кількість запорозьких козаків отаборилася біля річки Самари, кожна Січ

погодилася, що треба обрати таких осіб для керівництва:

74

Сердюка, або полковника.

Писаря.

Ад’ютанта. /160/

Що ж стосується побуту запорозьких козаків, то у Січі був навіть палац, а в цьому палаці —

церква, де відправляли службу Божу за грецьким обрядом. Від палацу залежали тридцять

вісім куренів, між якими було розподілено козаків за їх походженням.

У кожному курені був отаман, який командував усіма своїми козаками. Отже, маємо нагоду

навести тут назви усіх куренів:

1. Курінь Левичківський.

2. Курінь Дятківський.

3. Курінь Гласкунівський.

4. Курінь Брюховецький.

5. Курінь Ведмедівський.

6. Курінь Блатніровський.

7. Курінь Пашковський.

8. Курінь Кущевський.

9. Курінь Кисляківський.

10. Курінь Іванівський.

11. Курінь Конелевський.

12. Курінь Сергіївський.

13. Курінь Донський.

14. Курінь Криловський.

15. Курінь Коневський.

16. Курінь Батуринський.

17. Курінь Поповичевський.

18. Курінь Васюринський.

19. Курінь Незамчеський.

20. Курінь Іркліївський.

75

21. Курінь Щербинівський.

22. Курінь Татарівський.

23. Курінь Скуренський.

24. Курінь Куренівський.

25. Курінь Роговський.

26. Курінь Корсуновський.

27. Курінь Каніболоцький. /161/

28. Курінь Гуманський.

29. Курінь Дев’янзовський.

30. Курінь Стерліївський.

31. Курінь Степлівський.

32. Курінь Шераліївський.

33. Курінь Переяславський.

34. Курінь Полтавський.

35. Курінь Мишастівський.

36. Курінь Мінський.

37. Курінь Тимошівський.

38. Курінь Величковський.

Розділ двадцять четвертий

Про загальні збори запорозьких козаків на ради

Рада козаків збиралася щороку у перший день січня. На цій раді розподіляли річки та поля

від порогів до річки Буг.

Ця рада збиралася звичайно після обіду за наказом кошового. Литаврист давав сигнал з

палацу поблизу церкви. У той же час кошовий брав прапор і ніс його на визначене місце

поряд із церквою. Зачувши литаври, всі козаки збиралися разом. Литаврист повторював

сигнал тричі, кошовий виходив зі своєю булавою — єдиним знаком своєї влади, генеральний

суддя — з козацькою печаткою, писар зі своєю чорнильни/162/цею і ад’ютант з малою

булавою. При їхній появі били в литаври на їх честь. Вони сідали без шапок посередині

76

зборів, які вітали їх зусібіч. Після того кошовий звертався до козаків, кажучи: «Парубоцтво,

цього дня ми святкуємо оновлення року. За нашими давніми звичаями ми маємо сьогодні

розподілити річки та поля. Після цього розділимо землю, що належить козакам, на стільки

частин, скільки є куренів. Перемішаємо жеребки, і кожен курінь тягтиме один із них». Потім

протягом цілого року кожен курінь користувався тією частиною, яка йому припала, і ніколи

козаки одного куреня не могли полювати чи ловити рибу на землі іншого, не діставши від

нього спеціального дозволу. Після розподілу всі отамани, а також літні та розсудливі козаки

поверталися до себе, а молодь та всякі нахаби лишалися на місці. Кошовий, узявши слово,

так звертався до них: «Парубоцтво, оскільки сьогодні ми святкуємо оновлення року, то ви,

можливо, бажаєте, наслідуючи ваші давні звичаї, подякувати вашій давній старшині і

вибрати нову». Якщо козаки хотіли зберегти свою старшину, вони кричали: «Ви добрі та

сміливі панове, керуйте нами й надалі». Тоді кошовий та інша старшина кланялися натовпу й

розходилися по своїх куренях.

Та, якщо козаки хотіли змінити свого кошового, вони діяли так. Кошовому оголошували, що

він має залишити свою посаду. Він негайно приносив свою булаву, клав її в шапку, що

лежала під прапором, кланявся зборам і повертався до свого куреня. Його приклад

наслідували генеральний суддя, генеральний писар і ад’ютант. Якщо хто-небудь із них був

прийнят/163/ний для козаків, вони казали йому лишатися на посаді, і він лишався.

Одразу ж чернь, яка сама втручалася в ці вибори, починала __________розділятися по куренях, з яких

мали обрати кошового, і навколо людей, яких пропонували обрати. Коли після великих

суперечок доходили згоди щодо цих двох пунктів, тоді посилали до обраного десять

найзухваліших і найбільш питущих козаків. Якщо він не хотів добровільно йти на раду, двоє

посланців брали його попід руки, а двоє або троє інших підштовхували його ззаду зі

стусанами та лайкою. Вони йому кричали та горлали: «Та йди вже, скурвий сину, ми

потребуємо тебе, ти повинен стати нашим паном і батьком!» Привівши його силоміць на

збори, йому підносили булаву, якої він мав зректися двічі і прийняти її лише утретє. Тоді

литаврист бив у литаври, а декілька найстарших віком козаків брали трохи землі, розводили

її снігом або водою і мазали обличчя нового командира.

Друга рада скликалася на Великдень, щоб оновити старшину, але якщо її хотіли зберегти, то

раду переносили.

Коли ж вирішували їх поміняти, то робили це звичайно так. Ті, хто був незадоволений

старшиною або через власну примху вередував, давали знати про свою думку якомусь

десяткові куренів. Вони починали пити, й коли добре впивалися, то викрадали литаври, які

завжди залишалися на ринковому майдані біля стовпа, до якого прив’язували злодіїв, щоб

бити зорю та відхід до сну. Литаври заносили на звичайне місце зборів біля церкви й били в

них першим-ліпшим києм. Тоді прибігав литаврист і питав, чому б’ють у литаври. Але його

самого /164/ примушували вибивати марш, погрожуючи побити киями. Почувши знайому

музику, всі схоплювалися на рівні ноги. Кошовий, генеральний суддя, генеральний писар,

ад’ютант ставали посередині зборів, кланялися їм і залишалися стояти без шапок. Тоді

забирав слово кошовий, кажучи: «Парубоцтво, навіщо ви зібрали військо?» П’яниці йому

відповідали: «Батьку, клади булаву, ти нездатний нами керувати». Після того вони

перераховували всі скарги на нього. Якщо вони хотіли скинути одного з трьох інших

командирів, вони називали його й додавали: «Цей поганий хлопець уже досить поїв

компанійського хліба». Здіймався безладний галас, і невдовзі вже всі козаки були на місці, і

часто траплялося, що вони розділялися на дві частини. Одна з них звалася «верхній курінь»,

а друга — «нижній», одна хотіла скинути нинішню старшину, а друга — зберегти її.

Найчастіше розгорялася гостра суперечка, поважні козаки поверталися до себе, а інші

починали битися і навіть убивати один одного. Переможці мстилися на переможених,

руйнуючи їхній курінь, і все закінчувалося призначенням нової старшини або

77

підтвердженням влади нинішньої. Якщо до бійки не доходило, а були тільки бурхливі

сперечання, кошовий та інша старшина відмовлялися від своїх посад і йшли до своїх куренів.

Кожна частина козаків представляла тих, ким вона хотіла їх замінити, а інша частина

заважала їм увійти в середину кола, утвореного зборами. Кожна частина підштовхувала ззаду

своїх кандидатів з такою силою, що часто роздирала їхній одяг або виривала решту волосся .

Нарешті сильніша частина примушувала слабшу погодитися з її вибором. Тоді галас вщухав,

лише чути бу/165/ло зусібіч вигуки на адресу колишнього кошового: «Поганий хлопче,

поклади булаву, ти вже досить поїв хліба у нашому коші, ми тебе не потребуємо». При

цьому козаки нагадували всі його провини. Кошовий же без шапки 2 клав свою булаву під

прапор, кланявся зборам і дякував козакам за їхню доброту. Потім він одразу йшов до свого

куреня, нічого не кажучи й побоюючися, що його скривдять, а то й уб’ють незадоволені ним

козаки. Генеральний суддя приносив печатку на те саме місце, генеральний писар —

чорнильницю, а ад’ютант — малу булаву, повторюючи ту саму церемонію, складали знаки

своєї влади під прапором разом з шапками. Якщо ж хто-небудь з цієї старшини був

прийнятий для козаків, то вони чинили так, як було сказано раніше.

Козаки збиралися також перед початком кожного походу. Ці збори починалися, як і всі інші,

диким галасом, який припинявся лише тоді, коли всі доходили згоди.

Вони збиралися на раду й тоді, коли прибували гроші, які їм платила Росія. Якщо старшина

не розподіляла їх з найретельнішою рівномірністю або якщо вона забирала собі надто

важливу частину грошей, то намагалася замовчати все це, щоб козаки не скинули цю

старшину або не зробили з нею чого-небудь ще гіршого. Взагалі треба відзначити, що кожна

рада запорозьких козаків починалася жахливими криками, за якими йшли суперечки, що

часто закінчувалися бійкою.

Збори, на яких мали вирішити, чи треба йти походом, а також як розподіляти прибутки та

видатки або інші важливі справи, завжди починалися біля куреня кошового у присутності

всіх /166/ отаманів. Щоб відрізнити ці збори від інших, їх називали «сходка», тобто малі

збори. Саме на них усі отамани виявляли свою відданість спільній справі, а решта козаків

кричали про свої повсякденні турботи й скаржилися на нестачу грошей та всього

необхідного. Коли галас не можна було втихомирити, збори втрачали сенс.

Покрова Пресвятої Діви, яку православні святкують першого жовтня, було для козаків

великим святом, оскільки їхню церкву було посвячено Діві Марії. Якщо вони бажали

скинути кого-небудь зі старшини, то збиралися в цей день, інакше ніяких зборів не бувало.

Кошовий або хто-небудь з трьох інших офіцерів, якого було скинено, звичайно йшов жити в

одному курені зі старими козаками. Проте до колишнього кошового ставилися з такою

самою повагою, як у ті часи, коли він був при владі. При будь-якій нагоді згадували його

давню посаду, йому виявляли різні знаки поваги, а коли його ховали, то стріляли з гармати, а

потім ще багато разів з мушкетів, тоді як при поході звичайного козака давали тільки три

залпи з мушкетів. /167/