Розділ четвертий

Про межі володінь запорозьких і українських козаків

Коли українські козаки піддалися Росії, то насамперед їм було підтверджено привілеї

володіння країною, яка їм належала. Ці привілеї, хоч вони й були послідовно підтверджені

/40/ всіма царями й куплені ціною козацької крові, зазнали однак тієї самої долі, як і всі інші

привілеї. Їх намагалися скасувати або щонайменше відібрати одну по одній від тих, хто з них

користався. Це призвело до загального незадоволення у Малоросії.

За царювання імператриці Єлизавети, яка, завдяки своєму фаворитові фельдмаршалу

Розумовському, була досить прихильна до козаків, але яка наприкінці свого царювання

понад шістнадцять років не відвідувала асамблеї, не цікавилася ухвалами сенату, не

підписувала жодних указів, було створено губернаторство Нова Сербія, до якої включили

багато земель та лісів, що віддавна належали козакам. Було також організовано міліцію, або

гусарське військо, для нагляду за поведінкою козаків.

20

Козаки добре розуміли, що такі установи зруйнують їхній лад. Вони безперервно скаржилися

цариці. Та замість задовольнити скарги було вирішено заарештувати тих, кого їхні

співвітчизники зобов’язали протестувати. Цих депутатів було ув’язнено у Санкт-

Петербурзькій фортеці, де вони й загинули з горя. Таке жорстоке ставлення не роззброїло

козаків. Вони вислали нову депутацію на захист своїх прав і для того, щоб показати

протекторам, що без них, без їхніх рук, без хоробрості, з якою вони проливали свою кров,

Великоросія ніколи не зберегла б величезні краї, що ними вона володіє.

Ці вимоги не мали успіху, вони лише озлобили уряд. Він не тільки позбавив козаків

привілеїв, які вони мали до того часу. Посланці зрозуміли, що не повернуться додому

живими.

Головним предметом суперечки був величезний ліс, що нині становить значну частину Нової

/41/ Сербії і який зветься Чорний ліс. Козацькі сланці доводили, що з незапам’ятних часів

козаки володіли цим лісом і що, згідно з найдавнішими грамотами запорозьких козаків,

Чорний ліс належав їм. Вони доводили, що їхні найдавніші отамани й кошові, як, наприклад,

Сірко, зі своїми Козаками порядкували у цьому лісі, маючи пасіки, що деревина, звана

«кругляки», здавна належала їм і що, зрештою, ніхто й ніколи не ставив під сумнів їхні права

на цей ліс. Вони доводили також, що запорозькі козаки мали у своєму володінні річку Інгул

аж до її джерела, що вони вільно займалися там торгівлею, так само як і в іншій місцині,

званій Балка Лозоватка, що вони завжди займалися риболовлею на Дніпрі й на всіх малих

річках в очаківському степу від острова Хортиця до річки Бог. Запорозькі козаки додали до

всіх цих резонів довгий список земель, на яких вони завжди займалися полюванням, а також

не менш довгий список річок, де вони ловили рибу, — від джерела до гирла. Вони також

додали, що коли кому-небудь був потрібен курган 1 для виготовлення селітри, він питався

про це козаків, бо від них залежав дозвіл. І вони давали такий дозвіл, вимінюючи його на

щорічну платню.

Але козацьких доводів навіть не слухали. А щоб покарати козаків за дерзновенність їхніх

вимог, їм було відібрано всі їхні землі. У них забрали навіть Чорний ліс, щоб віддати його

новим поселенцям Нової Сербії. /42/