Розділ восьмий

Про колишній і нинішній уряд Малоросії

1. Генеральна канцелярія була колись під єдиною орудою гетьмана, і всі справи

залагоджував генеральний секретар. За гетьманів Данила Апостола та графа Розумовського

усі воєнні та цивільні справи належали до відома канцелярії, що складалася з трьох

достойників Великої Росії і з трьох — Малої. З того часу, як у Глухові було створено колегію

для малоросійських справ, вона стала займатися справами, які до того вирішувала

канцелярія.

29

2. Генеральний суд є останньою інстанцією для апеляцій на вироки, винесені міськими,

містечковими та сільськими суддями в усіх кримінальних справах і в більш-менш важливих

справах цивільних. Генеральний суд бере до уваги інформацію, одержану від комісарів,

висланих на місця подій. Колись цей суд складався з колишніх воєначальників. Згодом вони

були замінені на вихідців з Великоросії. Потім щороку в кожному полку стали обирати

одного генерального суддю. Нині члени цього суду призначаються санкт-петербурзьким

сенатом. Іноді він призначає генеральними суддями деяких людей, що є родом з Малоросії.

/58/

3. Канцелярія скарбниці Малоросії є під орудою генерального підскарбія. Вона наглядає за

економією, прибутками й видатками країни.

4. Генеральна комісія для перевірки рахунків. Вона перевіряє всі реєстри прибутків та

видатків національної каси. Їй підпорядковано комісії кожного полку для здійснення цих

перевірок.

Міський, або городський суд

В усій Малоросії є десять однакових судів, за кількістю полків, де провадять кримінальні

процеси. Полковник є тут на першому місці. На другому — полковий суддя у супроводі двох

колишніх офіцерів.

Суд для селян, або земський суд

Є десять судів у Малоросії, які розв’язують суперечки між селянами. У кожному з них

головує суддя з міщан та його помічник.

Суд, що зветься підкоморський. Підкоморій, або землемір, одержує скарги щодо

розмежування землі, які йому надсилають міські суди та суди для міщан. На його рішення

подаються апеляції до генерального суду. Відповідно до вимог, цей суд висилає комісарів на

спірну землю, які перевіряють присуд землеміра і підтверджують або скасовують його.

Підкоморій має допоміжних землемірів, яких він посилає на місце, якщо йдеться про не дуже

важливі справи.

Мешканців Малоросії поділяють на такі класи:

1-й клас. Священики, або біле духівництво 1.

2-й клас. Шляхта, урядовці й ті, хто вже пішов у відставку.

3-й клас. Військові, або козаки.

4-й клас. Міщани, або мешканці міст різного стану. /59/

5-й клас. Посполиті, тобто селяни, або хлібороби, що їх звичайно звуть у цій країні «піддані»

— кріпаки. Їх не можна продавати окремо, але, коли продають землю, до якої їх

прикріплено, вони разом із цією землею переходять під владу нового власника.

30

Духівництво за законами країни та угодами, укладеними з гетьманами, має всі вигоди

шляхти за винятком права купувати нерухоме майно; це було йому заборонено указом 22

серпня 1728 р. після відповідного подання гетьмана. Духівництво складається з

митрополитів, єпископів, архімандритів у монастирях та ігуменів, або абатів, які одержують

прибутки з земель, що належать їхнім монастирям. Протопопи, або старші священики, та

священики з рештою тих, хто служить у церквах, мають утримання також від цих земель, що

управляються так само, як володіння шляхти.

Ось як поділяється шляхта:

1. Кілька давніх шляхетських родин, які завжди мешкали у цій країні й одержали свої землі

від руських великих князів до того, як тут встановилося польське панування. Таких родин

небагато.

2. Кілька шляхетних польських родин, які мають атестати, що дозволяють їм володіти

нерухомим майном. Ці атестати були їм дані під час польського панування й підтверджені

польськими королями та великими князями литовськими. Якщо вони втратили під час війни

свої титули, то права їхні не було порушено, що доводить, наприклад, безперервне

користування прибутками від їхніх земель тощо.

3. Дворяни, що їх посилає час від часу Велика Росія у Малу. /60/

4. Ті, що їм було подароване шляхетство за їхні заслуги, хоча вони походять з козаків, і

навіть за їхню службу у мирний час. Це було спеціально встановлено й визнано у

Зборовському трактаті між королем та Річчю Посполитою і Хмельницьким.

5. Ті, хто за їхню службу або на підставі угод між Росією, з одного боку, і гетьманом та

народами Малоросії, з другого, дістали від Великоросії землі і хто має документи, які

підтверджують їхнє право власності.

6. Ті, хто за свою службу одержав землі від гетьмана, хоч вони й не мають відповідних

документів. Російські великі князі взяли на себе зобов’язання підтвердити гетьманські дари,

якщо до них звернуться. Термін давнини не було встановлено, і не може бути й мови про те,

що в них можуть відібрати те, що вони дістали від гетьманів, чий дар заступає всі документи.

Уся ця шляхта користується найбільшою свободою в усьому, що стосується її земель та

іншого нерухомого майна, і найбільшими прерогативами, наприклад, щодо купівлі землі,

вступу на службу, вибору між посадами засідателя й радника у судах та використання

продукції своїх володінь на власний розсуд.

Шляхтич може бути заарештований лише за образу величності та участь у заколоті, що має

бути підтверджено переконливими свідченнями, які подаються негайно. Цей народ б’ється за

свободу, не шкодуючи життя, він б’ється й за своє добро та привілеї. Це визнав Петро І у

маніфесті, адресованому українцям 6 листопада 1708 р., у таких висловах:

«Нема іншої нації на землі, яка могла б похвалитися, що користується більшими корисними

/61/ привілеями, утвердженими на свободі й властивими їй та її країні, аніж мешканці

Малоросії під нашим милостивим скіпетром. Ми бажаємо, наказуємо та встановлюємо

нинішнім маніфестом, щоб ніхто, під страхом накликати на себе нашу немилість, не

замірявся вимагати від них більше однієї копійки з голови для нашого скарбу. У разі

порушення закону ми обіцяємо їм нашу допомогу. Крім того, ми зобов’язуємося допомагати

їм і підтримувати збройною силою проти будь-якої небезпеки на просторах Малоросії, а

31

також захищати їхні християнські церкви, монастирі, міста та домівки проти будь-яких

нападів невірних чи турків».

Малоросійському війську, яке звичайно зветься козаками, Польща, коли Малоросія була під

її протекторатом, надала багато пільг та привілеїв, винагороджуючи за важливу та віддану

службу. Коли Малоросія перейшла під протекторат Великоросії, усі привілеї козаків було

збережено. Ці привілеї полягають у вільному користуванні їхнім майном, у вільних виборах

їхніх гетьманів та інших керівників. Що ж до військової служби, то їм дозволено вільно

вступати на неї без будь-яких перешкод, щоб допомагати Великоросії. Цих умов

дотримувалися від часів царя Михайловича аж до смерті імператриці Єлизавети таким

чином, що кожен цар, який правив у цьому проміжку часу, давав їм своє царське слово й

підписував власною рукою обіцянку не порушувати цих умов.

Міщани одинадцяти міст, які ми згадували при поділі Малоросії на полки, живуть за

магдебурзьким правом, яке є законом в усьому, що стосується купців, рибників, митців та

робітників. Таким чином, шляхтичі й козаки, які мають пра/62/во риболовлі у містах, або ті,

що __________мають там будинки, повинні коритися законам того міста.

Суди в цих містах складаються з охоронця, бургомістрів і радників, які знають усього

потроху. Апеляції на їхні присуди подають до генерального суду.

Малоросійські селяни та хлібороби зберегли право, згідно з їхніми привілеями, переходити з

одного місця на інше та з землі одного поміщика на землю іншого за невелику таксу, яку

вони сплачують Великоросії і яка поповнює запаси, призначені на утримання регулярного

війська у Малоросії. Що ж стосується податків на їхню власність, то тут нема нічого певного.

За винятком міщан, про яких ми вже говорили, всі мешканці оподатковуються відповідно до

привілеїв, наданих їм за часів, коли вони були під протекторатом Литви, згодом — польської

корони й нарешті Великоросії, за законами Великого князівства Литовського, які звичайно

звуть статутами, за наказами коронного сейму, відданими до 1654 р., коли вони стали під

протекцію Великоросії, й нарешті за наказами царів Великоросії, відданими від 1655 р.

Торгівля мешканців Малоросії найбільше процвітала від часів давньоруських князів до

нападів татар та поляків, перед занепадом Візантійської імперії і навіть після вигнання греків

з Криму. Бо, коли вірити давнім руським літописам, можна було долати дніпрові пороги з

найбільшими кораблями й досягати таким чином Чорного моря. Від тих часів різні

небезпеки, а насамперед — пониження рівня води у Дніпрі, яке вже не дозволяє перепливати

через пороги, — все це істотно заважає торгівлі. Тепер вони торгують продукцією своєї

країни, /63/ транспортуючи її суходолом до Риги, у Данціг, до Сілезії, до Польщі, у Крим та

до інших місцевостей.