Методи оцінки трудового потенціалу підприємства.

З метою обліку персоналу підприємства використовують наступні види чисельності працюючих: облікова, середньооблікова, явочна, середньоявочна.

Облікова чисельність – розраховується на певну дату і містить всю чисельність працівників, які прийняті на постійну, сезонну, а також тимчасову роботу, терміном на один день і більше. В обліковому складі персоналу за кожен календарний день враховуються як фактично працюючі, так і відсутні з певних причин, тобто всі працівники, які знаходяться у трудових відносинах, не залежно від форми договору. Не включаються до складу облікової чисельності ті працівники, які не знаходяться в штаті даного підприємства, а саме прийняті на роботу за сумісництвом, для виконання разових спеціальних робіт тощо. Якщо підприємство на вказану дату не працювало, чисельність відображається станом на останній день роботи, що передував цій даті. Для визначення чисельності працівників підприємства (установи, організації) за будь-який період (місяць, квартал, рік) не достатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок і кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.

Середньооблікова чисельність працівників враховує зміни чисельності персоналу за поточний період, надає кількісну характеристику персоналу підприємства в середньому за період і буває двох видів: середньооблікова чисельність звичайна – визначається за місяць, квартал або рік, як сума облікової чисельності за кожен календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого – по 28 або 29 число), враховуючи святкові (неробочі) і вихідні дні, поділена на число календарних днів в періоді (використовується в розрахунках показників ефективності роботи підприємства); середньооблікова чисельність в еквіваленті повної зайнятості – обчислюється шляхом перерахунку чисельності всього персоналу, який залучався до роботи і отримував заробітну плату, в умовну чисельність працюючих, зайнятих виконанням роботи повний робочий день, виходячи із встановленої його тривалості (використовується для розрахунку середньої заробітної плати по підприємству та інших величин на одного працюючого).

Явочна чисельність – складається з усіх працівників, що з’явилися на роботу на певну дату.

Середньоявочна чисельність – визначається як відношення фактично відпрацьованих людино-днів в періоді і кількістю днів роботи в цьому періоді.

Для характеристика стану та руху персоналу підприємства застосовують наступні показники:

Коефіцієнт плинності персоналу:

Коефіцієнт стабільності персоналу:

Якісну оцінку персоналу підприємства можна вести за наступними показниками, які характеризують структуру персоналу за: рівнем освіти, стажем роботи, віком, професіями та рівнем кваліфікації.

3. Продуктивність праці: сутність, показники і методи визначення

Серед показників, за допомогою яких можна оцінити ефективність роботи персоналу виділяють дві основні групи:

• показники, які характеризують рівень витрат підприємства на персонал;

• показники, що безпосередньо оцінюють ефективність роботи персоналу.

Серед показників, які характеризують рівень витрат на персонал є: загальна сума витрат на персонал по підприємству; витрати на заробітну плату; середня заробітна плата; величина соціальних виплат підприємства до державного бюджету, які здійснюються відповідно до норм чинного законодавства; витрати на утримання соціальної інфраструктури підприємства; витрати на виплату дивідендів працівникам-акціонерам; зарплатомісткість продукції (співвідношення фонду оплати праці і вартості виготовленої продукції); питома вага витрат на заробітну плату у складі поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції; частка витрат на персонал у складі вартості виробленої продукції.

Безпосередньо ефективність роботи персоналу оцінюють за допомогою показників, яким вимірюється рівень продуктивності праці на підприємствах.

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Сутність продуктивності праці полягає в тому, що одна й та ж сама конкретна праця, в залежності від умов виробництва, може виробляти за одиницю часу різну кількість продукції.

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методом, залежно від того маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

, або ,

де W – виробіток,

Q – обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг),

Т – загальні витрати праці на виробництво продукції, які вимірюються в людино-годинах, людино-днях, людино-місяцях, або людино-роках.

Ч – середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість – це показник, що характеризує затрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, людино-місяцях, людино-роках) на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

,

де Tr – трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Трудомісткість характеризує витрати часу на виготовлення одиниці продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, умовно-натуральний, вартісний і трудовий методи.

Суть натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховується в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах) і застосовується за умов, коли продукція підприємства є однорідною, і її загальний обсяг може бути відображено в натуральних, характерних для даної галузі виробництва, одиницях. Даний метод найбільш точно характеризує рівень продуктивності праці і має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію.

Умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці використовується на підприємствах, загальний обсяг продукції яких, можна оцінити в натуральних, але умовних одиницях (наприклад умовна консервна банка).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Разом із тим трудові показники потребують досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішньоекономічного середовища цього досягти складно.

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції. Перевага цього методу полягає в можливості порівнянні різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою зумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності й динаміка цін на продукцію.