Тема 14. Мотивація та оплата праці

1. Мотивація трудової діяльності.

2. Сутність, функції та принципи організації заробітної плати.

3. Структура заробітної плати.

4. Форми і системи оплати праці.

5. Тарифна система оплати праці.

6. Доплати і надбавки.

7. Безтарифна система оплати праці.

8. Сучасні форми матеріального стимулювання працівників.

1. Мотивація трудової діяльності

Соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності, є мотивація праці.

Щодо суті і змісту мотивації існують різні думки. У широкому розумінні вона здебільшого розглядається як внутрішня спонукальна сила, що визначає інтенсивність та спрямованість зусиль людини. Зрозуміло, що рушійні мотиви, які змушують людину віддати роботі максимум зусиль, досить складні і не лежать на поверхні.

Слово «мотивація» французького походження і означає спонукальну причину, імпульс до вчинку або дії. Нерідко цей термін використовують як поняття стимулювання, винагорода. Хоча вони за змістом близькі, але не однозначні. Стимул визначається як зовнішній вплив на людину чи групу людей, який спонукає до цілеспрямованої дії. Мотив – це внутрішнє спонукання, стимул, який знаходить відображення в свідомості людини.

Мотивація співробітників займає одне із центральних місць в управлінні персоналом, оскільки вона виступає безпосередньою причиною їхнього поводження. Орієнтація працівників на досягнення цілей організації власне кажучи є головним завданням керівництва персоналом. Внаслідок зміни змісту праці в умовах науково-технічного прогресу, широкій автоматизації й інформатизації виробництва, у результаті підвищення рівня утворення й соціальних очікувань співробітників значення мотивації в управлінні персоналом ще більше зросло, ускладнився зміст цього роду управлінської діяльності. Сьогодні, для ефективної діяльності організації потрібні відповідальні й ініціативні працівники, високо організовані й прагнучі до трудової самореалізації особистості. Забезпечити ці якості працівника неможливо за допомогою традиційних форм матеріального стимулювання й строгого зовнішнього контролю, зарплати й покарань. Тільки ті люди, які усвідомлюють зміст своєї діяльності, і прагнуть до досягнення цілей організації, можуть розраховувати на одержання високих результатів.

Мотивація - це процес спонукання людини до певної діяльності за допомогою внутрішньо особистісних і зовнішніх факторів.

Перша передумова всякої діяльності є суб'єкт, що володіє потребами. Наявність у суб'єкта потреб - така ж фундаментальна умова його існування, як й обмін речовин. Властиво, це різні вираження того самого.

У своїх первинних біологічних формах потреба є стан організму, що виражає його об'єктивний нестаток у доповненні, що лежить поза ним. Які саме потреби, яка сама людина, у якому середовищі вона перебуває й які способи їхнього задоволення вона бачить, можна зрозуміти тільки з конкретної ситуації, розглянувши її всебічно.

Людина здійснює певні дії відповідно до тиску на неї сукупності внутрішніх і зовнішніх по відношенні до неї чинників. Сукупність цих чинників, викликає в людей далеко не однакову реакцію. Тому багато вітчизняних і закордонних вчених приходять до думки, що неможливо однозначно описати процес мотивації.

Мотивація людського поводження є об'єктом вивчення ряду наук: соціології, психології, соціальній психології, менеджменту й ряду інших. У психології мотивом або системою мотивів виступають як найважливіші фактори, що актуалізують поводження індивіда в тієї або іншій конкретній соціальній ситуації, що надає йому особливо значимий зміст і певну спрямованість. У цьому зв'язку мотивація розглядається як специфічний вид психічної регуляції, суб'єктивна детермінація людського поводження, що визначає його спрямованість, стабільність й алгоритм, сприяє формуванню усвідомленого рішення про характер, способи й форму його реалізації.

Праця – базова форма діяльності, а не один з видів діяльності на ряді з іншими. Тому, основні аспекти мотивації людського поводження мають більш-менш виражену трудову спрямованість. Це мотиви більше сталого характеру, фундаментальні мотиви, лінії життя людини, кардинально визначальний вектор його поводження в тривалій тимчасовій перспективі. Вони є обґрунтуванням, своєрідним фундаментом цілого комплексу мотивів ситуаційного поводження, які формуються дискретно в рамках позитивно невеликого проміжку часу.

Існують різні способи мотивації, з яких назвемо наступні: нормативна мотивація – спонукання людини до певного поводження за допомогою ідейно-психологічного впливу: переконання, вселяння, інформування, психологічного зараження й т.п.; примусова мотивація, що ґрунтується на використанні влади й погрозі погіршення задоволення потреб працівника у випадку невиконання їм відповідних вимог; стимулювання – вплив не безпосередній на особистість, а на зовнішні обставини за допомогою благ – стимулів, що спонукують працівника до певного поводження.

Перші два способи мотивації є прямими, тому що припускають безпосередній вплив на людину, третій спосіб - стимулювання - непрямий, оскільки в його основі лежить вплив зовнішніх факторів - стимулів.

Центральне місце в теорії мотивації займає поняття «мотив». Мотив – це переважно усвідомлене внутрішнє спонукання особистості до певного поводження, спрямованому на задоволення нею тих або інших потреб. Нерідко мотиви визначають й як спочатку не актуалізовану готовність людини до певного поводження. Актуалізація мотиву означає перетворення його в головний імпульс психологічної активності, що детермінує поводження. Якої ж сторони поводження людини розкриваються в понятті мотиву?

Мотив характеризує, насамперед, вольову сторону поводження, тобто він нерозривно пов'язаний з волею людини. Можна сказати, що мотив – це імпульс і причина людської активності. Він являє собою переважно усвідомлене спонукання. Незважаючи на те що багато мотивів зароджуються в підсвідомості, проте, вони стають рушійною силою, детермінантою поводження, лише, будучи в більшому або меншому ступені усвідомлені. Мотив породжується певною потребою, що виступає кінцевою причиною людських дій. Хоча мотив виражає готовність до дії, спонукає до неї, він може й не перерости в дію або поводження, у цьому випадку має місце боротьба мотивів, у якій перемагає й актуалізується найбільш сильний з них.