2. Планування як функція управління, його принципи та методи.

Процес управління підприємством є поєднанням багатьох функцій. Однією із функцій управління підприємством є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.

Планування - це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення. Строк планування охоплює постановку організаційних цілей, розробку загальної стратегії досягнення таких цілей і розвиток загальної ієрархії планів ін­тегрування та координації діяльності. Отже, планування сто­сується цілей (того, що потрібно зробити), а також засобів (того, як це потрібно зробити). Мета планування — це кінце­вий стан, якого підприємство прагне досягти в певний момент у майбутньому. Планування є процесом прийняття управлінсь­ких рішень відносно стратегічного передбачення, розподілу ресурсів, адаптації підприємства до зовнішнього середовища, внутрішньої організації. Роль планування в діяльності підприємства не викликає сумніву, оскільки воно підвищує рівень організованості роботи і знижує ризики отримання негативних результатів. Для того, щоб планування було ефективним, воно повинно грунтуватись на принципах і методах наукового характеру.

Якість планування на підприємстві значною мірою залежить від врахування його принципів. Основними принципами планування є:

1) необхідність – обов’язкове використання планів при вико­нанні будь-якого виду трудової діяльності; особливо актуальний в умовах вільних ринкових відносин, оскільки його дотримання від­повідає сучасним економічним вимогам раціонального використан­ня обмежених ресурсів на підприємстві;

2) єдність - передбачає розроблення загального плану со­ціально-економічного розвитку підприємства; на його виконання мають бути спрямовані часткові плани виробничих підрозділів і функціональних служб; єдність планів передбачає спільність економічних цілей і взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та на вертикальному рівнях управління і пла­нування;

3) безперервність - полягає в тому, що на кожному підприєм­стві процеси планування, організації й управління виробництвом є взаємопов'язаними і повинні здійснюватися постійно і без перерв; на зміну одному плану приходить інший, один товар змінюється ін­шим на вимогу ринку. Крім того, неперервність планування означає поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних, а від них -до оперативних;

4) оптимальність - багатоваріантність планів, які передбачають розроблення альтернативних варіантів досягнення поставленої мети та вибір оптимального з них;

5) гнучкість - передбачає можливість коригування планових по­казників і координації планово-економічної діяльності підприєм­ства; постійні зміни в техніці, технології, організації виробництва, коливання попиту, зміна цін і тарифів тощо спричиняють необхідність відповідних поправок у різних планах;

6) точність - врахування при складанні планів певного ступеня точності передбачень і розрахунків, яка залежить від рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання; ступінь точності планів може бути різним, він визначається використовуваними системами і методами планування; при оперативному і короткостроковому плануванні необхідний високий ступінь точності планових показників, при стратегічному і довгостроковому плануванні можна обмежитись наближеними розрахунками;

7) принцип участі - кожен працівник підприємства має бути учасником планової роботи незалежно від функції і посади; плани підприємства мають перетворюватись на особисті плани кожного працівника; це сприяє підвищенню мотивації до праці, формуванню корпоративного руху, посилює довіру до планування як ефективного важеля управління;

8) ефективність - вимагає розроблення такого варіанта виробництва, який за існуючих обмежень ресурсів забезпечує одержання найбільшого економічного ефекту.

Узагальнюючи досвід зарубіжних дослідників в галузі управління і планування, можна назвати чотири найважливіші причини того, чому сьогодні планування є обов’язковим:

1) в майбутньому конкурентна боротьба буде в більшій мірі йти між управліннями, ніж між товарами, що суперничають, ключем же успіху управління є здатність до планування;

2) планування означає організований процес – знання того, як, коли, чому, де і хто буде робити все необхідне для досягнення кращого результату в бажаний час;

3) планування являє собою найбільш ефективний з відомих методів кращого використання та координації ресурсів підприємства для забезпечення прибутку і зростання;

4) планування означає визначення цілей, спонукальних мотивів і вимірників, об’єднаних таким чином, щоб визначити шляхи досягнення цілей, а також засоби, необхідні для оцінки розвитку.

Можна відмітити позитивні моменти планування:

• дає орієнтири майбутнього стану організації;

• сприяє вирішенню проблем, які виникають в процесі роботи;

• стимулює організацію, координацію та мотивацію праці;

• породжує корисну інформацію на основі сигналів зворотного зв’язку про фактичний стан керованих об’єктів;

• вимагає підвищення кваліфікації персоналу;

• робить необхідним контроль виконаного, облік, аналіз.

Відсутність системи планування передбачає:

• нерозуміння персоналом мети, до якої прагне організація;

• втрату орієнтації в конкурентному середовищі;

• короткостроковий характер рішень управлінського персоналу;

• помилкові рішення в тактиці — наслідок відсутності стратегії;

• інертність персоналу у пізнанні ринкового механізму та виробленні лінії поведінки на ринку;

• ведення обліку і контролю формально, без аналізу наслідків роботи.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи, які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку. Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методи планування - це способи встановлення планових показників. Методи планування можна класифікувати за такими ознаками:

1. Вихідною позицією для розробки плану:

• ресурсний (за можливостями) — планування з орієнтацією на наявні ресурси;

• цільовий (за потребами) — планування, спрямоване на до­сягнення поставлених цілей.

2. Принципами визна­чення планових показників:

• екстраполяційний — визначення напрям­ків розвитку підприємства на основі ретроспективних тенденцій

• інтерполяційний — спочатку це окреслення цілей, а потім планування проміжних показників діяльності

3. Способом розрахунку планових показників:

• дослідно-статистичний (середніх показників), що передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

• факторний (чинниковий) — більш обґрунтований, за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується перш за все при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

• нормативний — це планування показників на основі прогресивних норм використання ре­сурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Обов’язковою умовою використання цього методу є створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

4. Узгодженості ресурсів і потреб:

• балансовий, що передбачає розробку таблиць-балансів, в яких зіставляють джерела надходження ресурсів і напрямки їх витрачання;

• матричний, що передбачає побудову моде­лей взаємозв’язків між виробничими підрозділами підприємства і показниками діяльності.

5. Способом виконання розрахункових операцій:

• ручний;

• автоматизований;

• механізований.

6. Формою подання планових показників:

• табличний;

• лінійно-графічний;

• логіко-структурний (сітьовий).

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але воно є тільки однією з форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального планування практично кожен менеджер використовує так зване «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як інстинкт, винахідливість, творчі здібності, особливе чуття («нюх») та ін., що асоціюються з обдарованим підприємцем.

В практиці функціонування вітчизняних підприємств склалася певна система планування, яка полягає у розробленні та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен із них має свої особли­вості щодо об’єкта, змісту планування, тривалості періоду плану­вання, масштабності завдань тощо Залежно від цілей діяльності підприємство будує систему планування, яка може складатися з різних видів планів. Види планів:

1. За широтою охоплення об’єкта планування виділяють:

- стратегічні — плани, що стосуються підпри­ємства загалом і визначають його загальні цілі, а також ті, що спрямовані на позиціонування підпри­ємства з погляду зовнішнього середовища;

- тактичні — плани, які визначають деталі спо­собу досягнення загальних цілей, охоплюють ко­ротший період;

- оперативні — плани, що містять деталізовані способи досягнення цілей підприємства та його підрозділів на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну).

Стратегічні й тактичні плани відрізняються за трьома головними характеристиками: часовою структурою, масштабами і наявністю або відсутніс­тю відомого комплексу цілей підприємства.

2. За часовим періодом:

- короткострокові (період планування менше року);

- довгострокові (строк планування, більший за рік).

Чим більшою є невизначеність, тим більше планів повинні мати короткостроковий характер.

3. За частотою вико­ристання:

• одноразові — призначаються для задоволення потреб специфічної або унікальної ситуації;

• регулярні — плани, які забезпечують головні на­прямки неодноразових дій підприємства

4. За специфікою планування:

• специфічні: планування передбачає чітко ок­реслені цілі. Тут не буває двозначності або проблем непорозуміння. Наприклад, з метою збільшення обсягів виробництва на 3 % маємо запровадити спе­цифічні процедури, визначити витрати і спланувати діяльність — це й є специфічне планування;

• директивні — за високого ступеня невизначе­ності та необхідності підтримання гнучкості управління з метою реагування на неочікувані змі ни перевагу слід віддати директивним планам, які визначають загальні напрямки діяльності.

5. За змістом: виробничі; маркетингові; фінансові; інвестиційні; соціальні та інші.