Тривалої дії (24—36 год) — суспензія цинк-інсуліну криста­лічного (ультраленте МС).

Інсулін для ін ’єкцій виявляє найкоротшу дію — 6 год. Доза зале­жить від тяжкості хвороби, стану хворого та рівня цукру в сечі за добу. Для грубого розрахунку виходять з того, що 1 ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4—5 г цукру. Як правило, добова потреба в інсу­ліні становить 30—50 ОД. Інсулін вводять під шкіру або внутріш­ньом’язово за 30—40 хв до їди. Основне застосування інсуліну — лікування цукрового діабету І типу, діабету будь-якого типу на фо­ні вагітності та хірургічних втручань. Побічна дія — алергійні ре­акції, ліподистрофія на місці ін'єкції.

Інсуліни тривалої дії — суспензії, які вводять внутрішньом’я­зово одноразово до сніданку.

Гіпоглікемія може розвинутися внаслідок передозування інсу­ліну або фізічного навантаження. Хворому дають цукор або солод­кий чай, при тяжкому стані вводять внутрішньовенно струменево 20—50 мл 40% розчину глюкози. За відсутності ефекту вводять 5% розчин глюкози внутрішньовенно крапельно. Для стимуляції глікогенезу і корекції АТ вводять 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду.

Гіперглікемія (діабетична кома) розвивається внаслідок несво­єчасного введення інсуліну. Для лікування застосовують лише ін­суліни короткої дії, які вводять внутрішньовенно. Існують різні схеми лікування гіперглікемічної коми. Найоптимальніший метод — внутрішньовенне крапельне введення інсуліну протягом перших 2 год зі швидкістю 8 ОД/год з розрахунку 0,1 ОД/кг маси тіла. Для цього 1 мл інсуліну (40 ОД) розчиняють у 500 мл 0,9% розчину нат­рію хлориду, вводять внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 30-35 крапель за 1 хв^/

Пероральні гіпоглікемічні препарати — це синтетичні препарати для внутрішнього застосування при цукровому діабеті II типу (ін- сулінонезалежному).

Класифікація пероральних гіпоглікемічних засобів

1. Похідні сульфонілсечовини — букарбан, бутамід, глібенкла- мід (манініл), гліквідон (глюренорм), гліклазид (діабетон).

2. Бігуаніди — глібутид (адебіт, буформін), метформін (сіо- фор).

3. Різної будови — глюкобай (акарбоза), ізодибут.

Похідні сульфонілсечовини (букарбан, бутамід тощо) стимулю­ють утворення ендогенного інсуліну в підшлунковій залозі.

Бігуаніди та препарати різної будови (глібутид тощо) підвищу­ють споживання глюкози тканинами, зменшують усмоктування глюкози в травному каналі. Застосовують для лікування інсулінне- залежного діабету, хворим з ожирінням на фоні діабету І типу, під час комбінованої терапії діабету.

/, 15.4. Глюкокортикоїди, або глюкокортикостероїди — гормони кіркової речовини надниркових залоз, що впливають на всі види обміну речовин.

І Класифікація глюкокортикостероїдів (гкс)

1. Гкс пероральні та ін’єкційні.

   1. Природного походження — гідрокортизон (кортизол), кортизон.

Синтетичні ГКС — преднізолон (мазипредон), метилпред- нізолон, тріамцинолон, дексаметазон.

ГКС інгаляційні — пульмікорт (будезонід), бекломет (бек- лометазон), інгакорт (флунізолід).

ГКС для зовнішнього застосування — апулеїн (будезонід), фторокорт (кеналог, тріамцинолон), деперзолон (пред­нізолон, мазипредон), кутерид (бетаметазон), синафлан, флуцинар, лоринден, локакортен, синалар.

Фармакологічна дія гкс:

• протизапальна;

• протиалергійна;

• протишокова;

• імунодепресивна (пригнічують утворення антитіл, імуноге­нез);

• антитоксична;

• пригнічують синтез лімфоїдної та сполучної тканин.

Преднізолон (мазипредон) — синтетичний ГКС, активніший за

гідрокортизон у 2—3 рази. Застосовують для лікування ревматиз­му, колагенозів (захворювань сполучної тканини — системний червоний вовчак, склеродермія), бронхіальної астми, тяжких алер- гійних реакцій, шоку, колапсу різного типу ( травматичний, алер- гійний, геморагічний, септичний, кардіогенний шок), при транс­плантації органів тощо. Побічна дія — стероїдний діабет, стероїд-

на виразка шлунка, схильність до інфекцій, набряки, артеріальна гіпертензія, остеопороз, перерозподіл жирової тканини, психози, синдром відміни. Протипоказаний при виразковій хворобі, інфек­ційних захворюваннях, цукровому діабеті, артеріальній гіпертен­зії, епілепсії, у період вагітності.

Терапію ГКС проводять тоді, коли всі інші методики вже ви­черпано. У гострих випадках її здійснюють за життєвими показан­нями. Ці обмеження пов’язані з великою кількістю і тяжкістю ускладнень. У всіх гострих випадках ГКС вводять короткочасно (І—3 дні) у великих дозах — від 0,2—1 г на добу у перерахунку на преднізолон. При хронічних захворюваннях ГКС призначають на термін від 4—6 тиж і більше в дозі 0,02—0,05 г на добу. При трива­лому застосуванні ГКС перед їх відміною дозу препарату поступо­во зменшують. Це роблять з метою профілактики синдрому від­міни (гостра недостатність кіркової речовини надниркових залоз, загострення основного захворювання).

ГКС інгаляційні застосовують при нападах бронхіальної астми, бронхоспазмах.

ГКС для зовнішнього застосування використовують у вигляді ма­зі при алергійному дерматиті, екземі, псоріазі, нейродермітах, ін- фекційно-запальних хворобах шкіри; у вигляді мазі для очей і кра­пель — при алергійних кон’юнктивітах тощо.

Протипоказані при вірусних ураженнях шкіри і слизових обо­лонок.

/ 15.5. Жіночі статеві гормони ділять на 2 групи: >

• естрогени;