блокада нервово-м’язової провідності.

Гентаміцину сульфат більш активний відносно синьогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпеніциліну. Ре­зистентність до гентаміцину виникає повільно. З травного каналу всмоктується не повністю, тому призначають внутрішньом’язово.

Застосовують при:

• ускладнених інфекціях сечової системи (сечу слід олужню- вати для підвищення ефективності аміноглікозидів);

• ускладнених інфекціях верхніх дихальних шляхів;

• менінгіті.

Побічні явища:

• ототоксичність;

• нефротоксичність.

Канаміцину сульфат — антибіотик, близький до стрептоміцину. Призначають для лікування туберкульозу, коли не дають ефекту препарати групи А.

Побічні явища: неврит слухового нерва, нудота, блювання, про­нос, ураження нирок, алергійні реакції.

Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом’я­зово через кожні 8 год для лікування перитоніту, абсцесу легенів, захворювань жовчних проток і жовчного міхура, шигельозу, для стерилізації кишок перед операцією.

Побічні явища: ураження печінки, нефро- й ототоксичність.

З препаратів III покоління напівсинтетичних антибіотиків за­стосовують амікацину сульфат, тобраміцин та інші, які подібні до гентаміцину сульфату або дещо перевищують його за спектром дії.

Особливості роботи з антибіотиками-аміноглікозидами:

• суворе дотримання режиму дозування;

• не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пеніци­лінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцинатом (ви­падають в осад);

• гентаміцин не сумісний з вітаміном В₂, фенобарбіталом, пред­нізолоном, димедролом;

• під час приймання аміноглікозидів, а також протягом 2 тиж (краще 4 тиж) після їх останнього введення не комбінують з отото- ксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакрино- ва), а також з нефротоксичними препаратами (метицилін, полімік- сини, амфотерицин В);

• у разі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працювати в гумових рукавичках (можуть бути дерматози).

3. Сульфаніламідні препарати (табл. 4) — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, що є похідними аміду сульфанілової ки­слоти. їх було введено в медицину німецьким фармакологом До- магком. Спочатку сульфаніламідні препарати були дуже ефектив­ними, але до них швидко розвивається резистентність мікроорга­нізмів при повторних введеннях і на сьогодні вони втрачають своє практичне значення.

Ефективними є комбіновані сульфаніламідні препарати з три- метопримом.

Класифікація сульфаніламідних препаратів

1. Комбіновані сульфаніламідні препарати: бісептол (бакт- рим, гросептол, котримоксазол).

Препарати резорбтивної дії (сульфаніламідні препарати, що добре всмоктуються із травного каналу). За тривалістю дії їх поділяють на:

1. Препарати короткої дії (6-8 год): стрептоцид, сульфацил- натрій, етазол, сульфадимезин.

2. Препарати тривалої дії (24-48 год): сульфапіридазин, су­льфадиметоксин.

3. Препарат надтривалої дії (144 год) — сульфален.

4. Препарати різної тривалості дії, комбіновані з триметоп- римом: бактрим, котримоксазал, бісептол.

Сульфаніламідні препарати, що діють у просвіті кишок (сульфаніламідні препарати, що погано всмоктуються із травного каналу): сульгін, фталазол, фтазин.

Препарати місцевої дії: стрептоцид, етазол, сульфацил-нат- рій, сульфатон, гросептол.

Спектр протимікробної дії сульфаніламідних препаратів широ­кий. До них чутливі патогенні коки (грампозитивні і грамнегатив- ні), кишкова паличка, збудники шигельозу, холерний вібріон, клостридії, збудники сибірки, дифтерії, хламідії. Тип дії — бакте­ріостатичний (за виключенням бісептолу, що діє бактерицидно). Механізм дії — конкурентний антагонізм з пара-амінобензойною кислотою (ПАБК).

Фармакокінетика. Всі сульфаніламідні препарати призначають внутрішньо. Існують форми сульфаніламідних препаратів для вве­дення внутрішньовенно (сульфацил-натрій). Комбіновані з три- метопримом препарати вводять обома шляхами.

Всмоктування препарату резорбтивної дії відбувається в тонкій кишці, біозасвоєння — 70—90%.

Сульфаніламідні препарати (особливо тривалої та надтривалої дії) добре проникають у легені, аденоїди і мигдалики, тканини і рідини середнього і внутрішнього вуха, через плацентарний бар’єр і в молоко матері. Препарати короткої і середньої тривалості дії ацетилюються в слизовій оболонці травного каналу, печінці та нирках. При цьому утворюються метаболіти, які в кислому середо­вищі кристалізуються і випадають в осад, пошкоджуючи канальці нирок. Препарати тривалої та надтривалої дії підлягають біотранс- формації в печінці. Сульфаніламідні препарати короткої і серед­ньої тривалості дії виводяться нирками, а препарати тривалої дії — печінкою.

Сульфаніламідні препарати застосовують при:

• інфекціях жовчовивідних шляхів (сульфапіридазин, сульфа­диметоксин за схемою: перше приймання 1—2 г, а потім по 0,5—1 г на день, курс 5-7 діб);

інфекціях органів дихання, ЛОР-інфекціях;

інфекціях сечовивідних шляхів (уросульфан);

коліентериті, коліті (сульгін, фталазол по 2 г 4 рази на день);