33. Поняття та види сімейних правовідносин.

Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства. Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В юридичній літературі сімейні правовідносини поділяються залежно від характеру на: - відносні, що мають абсолютний характер захисту; - абсолютні з відносним характером; - відносні правовідносини. 1) Відносні, які мають абсолютний характер захисту - це, наприклад, право батьків на виховання дітей. Відносність полягає в тому, що в таких правовідносинах конкретно визначені сторони, які наділені певною сукупністю взаємних прав та обов'язків. Зокрема, це стосується рівних прав батьків на виховання дітей (ст. 141 СК), спільне визначення питань щодо виховання дітей (ст. 157 СК), діти, в свою чергу, мають право на вислухання їх батьками, право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на їх утримання (ст. 179 СК), право отримати виховання від батьків або інших визначених законом осіб. Абсолютний характер захисту означає обов'язок всіх інших осіб утримуватися від порушення прав батьків та дітей. 2) До абсолютних з ознаками відносних належить право спільної сумісної власності на майно подружжя. Абсолютний характер тут поширюється на інших осіб, які зобов'язані утримуватися від порушень їхнього права власності, і відносний - стосовно кожного з членів подружжя. 3) До відносних належать особисті немайнові права подружжя, аліментні зобов'язання, тобто це - відносини, в яких є чітко визначені сторони, наділені взаємними правами та обов'язками. За змістом прав та обов'язків суб'єктів сімейних правовідносин Є. Ворожейкін розподілив їх на: 1) шлюбні; 2) правовідносини між батьками і дітьми (батьківські правовідносини); 3) правовідносини з приводу виховання і матеріального утримання; 4) правовідносини з виховання; 5) правовідносини з матеріального утримання. Необхідно відзначити відсутність у цій класифікації такого виду сімейних правовідносин, як відносини з усиновлення, що їх він відніс до групи відносин з виховання і утримання. Але особливості відносин усиновлення дозволяють виділити їх в окрему групу правовідносин.

34. Поняття та значення спадкового права.

Спадкове право — це найдавніший інститут права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Спадкове право — це сукупність правових норм, регулюючих перехід майнових та деяких немайнових прав і обов'язків померлого до інших осіб. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524—564). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України (наприклад, ст.494), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами Української РСР справ про спадкування» від 24 червня 1983 p. містить керівні роз'яснення щодо практики зас-тосування окремих норм спадкового права. Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Значення спадкового права зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян. Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, спадкове право безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.