57. Спадкові правовідносини.

Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав, у цивілістичній науці називають спадковими правовідносинами. Спадкові правовідносини є видом цивільно-правових відносин, і во­ни характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин, спадкові правовідносини мають свої особливі, лише їм властиві риси. До характеристики спадкових правовідносин можна віднести: 1.  Предмет регулювання — права та обов'язки між його учасниками виника­ють з приводу майнових та особистих немайнових відносин. Особливістю відносин, які складають предмет спадкового права, є регулювання переходу вка­заних відносин у спадщину від правопопередника (спадкодавця) до правонаступ­ників (спадкоємців). 2.  Метод регулювання — юридичної рівності учасників спадкових право­відносин, кожен з яких має свої права та обов'язки та не знаходиться у підпо­рядкуванні іншого; диспозитивності, тобто можливості вибору з кількох варі­антів поведінки, що виявляється у спадковому праві, наприклад, у можливості вільного обрання способу прийняття спадщини, вирішення питання про прийнят­тя спадкової маси або відмову від неї, в нормах про поділ спадкового майна на розсуд спадкоємців і т. п. Проте на відміну від інших цивільно-правових інститу­тів у спадковому праві все ж переважають імперативні норми. Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волеви­явлення сторін та наявності особистісного елементу, але на відміну від цивіль­них, у спадкових правовідносинах вони набувають дещо іншого змісту і тому їх слід розглядати як особливі, характерні виключно для спадкового права ознаки. До специфічних ознак, властивих спадковим правовідносинам, можна віднести такі: 1) Спадкові правовідносини — правовідносини вольові, оскільки вони грун­туються на вільному волевиявленні їх суб'єктів. Тільки за взаємною згодою суб'­єктів спадкових правовідносин відбувається їх виникнення, зміна та припинення. Характерною особливістю спадкових правовідносин є наявність у їхньому складі особи, яка хоч безпосередньо і не бере участі у правовідносинах, оскільки останні виникають лише після її смерті, але воля якої значною мірою впливає на динаміку правовідносин — спадкодавця. У разі відсутності розпорядження на випадок смерті не можна вважати, що спадкові відносини виникають незалежно або навіть всупереч волі спадкодавця. Тут воля померлого полягає не у складанні заповіту, а у бажанні застосування до відносин, в яких він перебував за життя і які переносяться на спадкоємців піс­ля його смерті, порядку спадкування, передбаченого нормами інституту спадку­вання за законом. Саме відсутність особливого посмертного розпорядження свідчить про прагнення спадкодавця застосувати інший порядок спадкування. Спад­кування за законом у такому разі виступає як презумпція волі спадкодавця, який з тих чи інших міркувань не висловив її інакше — шляхом складання заповіту. 2) Спадкові правовідносини — це відносини, в яких наявний особистісний елемент. Під особистісним елементом у спадкових правовідносинах передусім слід ро­зуміти характер, поведінку, репутацію особи, яка призначається спадкоємцем, і наявність якого зумовлює складання заповідального розпорядження на користь цієї особи. Приймаючи спадщину і вступаючи таким чином у правовідносини, спадкоє­мець набуває права не тільки на майно померлого, але й стає представником йо­го інтересів — кредитором у правах та боржником в обов'язках. Виявляється особистісний елемент і в наданій законом можливості спадкоєм­цям щодо вільного поділу спадкової маси (ст. 562 ЦК України), який може бути проведений і без точного додержання спадкових часток, з метою одержання ни­ми того майна зі складу спадщини, яке найповніше задовольняє їхні особисті по­треби та інтереси. 3) Спадкові правовідносини є відносинами наступництва лише в тих пра­вах та обов'язках спадкодавця, які можуть бути предметом спадкового пе­реходу. Як ми вже зазначали вище, не можуть перейти у спадщину ті відносини, які були нерозривно пов'язані з існуванням особи спадкодавця. У зв'язку з цим, цікавим є питання про правову природу обов'язків спадко­ємців повіреного за повідомленням довірителя про припинення договору дору­чення і за вжиття ними заходів, необхідних для охорони майна довірителя (ч. 1 ст. 394 ЦК УРСР). Згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 392 ЦК УРСР договір доручення припиняється внаслідок смерті однієї зі сторін. Це передбачає і припинення всіх правовідносин, охоплених цим договором.