- •Міністерство охорони здоров’я України Лебединське медичне училище імені проф.. М.І. Сітенка Основи біофізики та медичної апаратури
- •§1 Фізика та медицина
- •§ 1 .1 Опорно-рухова система людини
- •§1.2 Деформації тіл та їх характеристики
- •§ 1.3. Деформація біологічних тканин
- •4. Судинна тканина.
- •§2.1 Звукові хвилі
- •§ 2.2. Фізичні характеристики звуку
- •§2.3 Фізичні основи слуху
- •§ 2.4 Фізичні основи голосу
- •§2.5 Звукові методи діагностики
- •§ 2.6. Ультразвук та інфразвук
- •§ 2.7. Інфразвук
- •§ 2.8 Вібрація
- •§ 3.1. Внутрішнє тертя. Закон Ньютона
- •§ 3.2. Методи віскозиметрії
- •§3.3 Ламірна та турбулентна течія. Число Рейнольдса
- •§ 3.4 Основні закони гідродинаміки та їх застосування в медичній техніці
- •§ 3.5 Система кровообігу людини
- •§ 3.6 Основні гемодинамічні показники
- •§3.7 Пульсова хвиля
- •§4.1 Структура, властивості і функції мембран
- •§4.2 Транспорт речовин через мембрани
- •Пасивний транспорт речовин
- •Активний транспорт речовин
- •§4.3 Мембранні потенціали спокою і дії
- •§ 5.1 Основні характеристики електричного поля
- •§5.2 Елекричний диполь. Струмовий диполь
- •§ 5.3 Теорія Ейтховена. Фізичні основи екг
- •§ 6.1 Характеристики електричного струму. Закони Ома і Джоуля-Ленца
- •§6.2 Електропровідність тканин організму. Гальванізація. Електрофорез
- •§ 6.3 Імпульсний струм та його дія на організм
- •Ремезов рисунки електростимуляції 2.1112131415
- •§ 6.4 Змінний струм. Фізичні основи реографії
- •§ 6.5 Дія постійного та змінного електричного струму на біооб'єкти
- •§ 6.6 Магнітні властивості речовин. Магнітне поле.
- •§ 6.7 Магнітні властивості речовини
- •§ 6.8 Фізичні основи магнітобіології та магнітотерапії
- •§ 6.9 Методи лікування струмами високої частоти та механізм їх дії.
- •§ 7.1 Природа світла
- •§ 7.2 Оптичні методи дослідження біооб'єктів
- •2. Поглинання світла.
- •§7.4 Біофізика зору
- •§7.5 Оптична мікроскопія
- •§ 8.1 Характеристики теплового випромінювання
- •§8.2 Закони теплового випромінювання
- •§8.3 Застосування інфрачервоного випромінювання в медицині
- •§8.4 Ультрафіолетове випромінювання
- •§ 9.1 Елементи квантової механіки
- •§ 9.2 Люмінісценція
- •§ 9.3 Лазери та їх використання в медицині
- •§9.4 Елекронний парамагнітний резонанс
- •§ 9.5 Ядерний магнітний резонанс. Ямр-томографія
- •§10.1 Спектри рентгенівського випромінювання та його властивості
- •§10.2 Взаємодія х-випромінювання з речовиною
- •§10.3 Методи рентгенівської діагностики в терапії
- •§11.1 Закон радіоактивного розпаду
- •§11. 2 Активність. Одиниці активності
- •§11. 3 Види радіоактивного розпаду
- •§ 11.4 Види і основні властивості іонізуючого випромінювання
- •§ 11.5 Механізм взаємодії іонізуючого випромінення з речовиною
- •§ 11.6 Дозиметрія іонізуючого випромінення
- •§ 11.7 Біологічна дія іонізуючого випромінювання. Еквівалентна доза
- •§11.8 Методи дозиметричного радіаційного контролю
- •§ 11.9 Використання радіоактивного випромінювання в медицині
- •§ 12.1 Загальна класифікація медичної техніки
- •1. Класифікація медичних вп.
- •1.1. За призначенням:
- •1.3. За ступенем точності:
- •1.5. За принципом перетворення вимірюваного параметра в електричний сигнал:
- •§ 12.2 Променева діагностика
- •§ 12.3 Методи ультразвукової діагностики (узд)
- •§ 12.4 Термографія
- •§ 12.5 Ендоскопія
- •§ 12.6 Електрокардіографія
- •§ 12.7 Електроенцефалографія
- •§ 12.8 Електроміографія (емг)
- •§ 12.9 Основні прилади і апарати для клініко-діагностичних і біохімічних досліджень
- •§ 12.10Апаратура для електропунтурної діагностики
- •§ 12.11 Діагностична апаратура в офтальмології
- •§13.1 Фізіотерапевтична апаратура
- •§ 13.2 Гальванізація та лікувальний електрофорез
- •§ 13.3 Дарсонвалізація
- •§ 13.4 Електросон
- •§ 13.5 Діадинамотерапія
- •§ 13.6 Увч-терапія
- •§ 13.7 Індуктотермія
- •§ 13.8 Франклінізація
- •§ 13.9 Мікрохвильова терапія
- •§ 13. 10 Хвильова енергостабілізуюча терапія (хест)
- •§ 13.11 Ультразвукова терапія
- •§ 13.12 Світлолікування
- •§14.1 Спектрофотомери
- •§ 14.2 Фотоколориметри
- •§ 14.3 Рефрактометри
- •§ 14.4 Мікроскопія: методи, апаратура
- •§ 14.5 Правила техніки безпеки при роботі з електронною медичною апаратурою
§10.2 Взаємодія х-випромінювання з речовиною
Поглинання Х-випромінювання характеризується коефіцієнтом , який пропорційний четвертому степеню атомного номера Z речовини, третьому степеню довжини хвилі густині речовини р і товщині d:
z4𝝀3pd
(10.2)
Кістки вбирають Х-випромінювання в 150 разів сильніше, ніж м'які тканини. При проходженні Х-променів через тіло людини на флуоресціюючому екрані (рентгенівській плівці) будуть спостерігатися ділянки з різними ступенями освітленості. Менш різкі тіні, ніж кістки і метали, дають серце, легені та ін.
Тіньове зображення шлунка та кишок стає чітким, якщо в них ввести сульфат барію у вигляді каші, який поглинає випромінювання сильніше, ніж середовище. У деяких випадках як контрастні речовини використовують гази. їхня густина менша від густини тканин, тому вони поглинають випромінювання слабше.
За одиницю експозиційної дози Х-випромінювання приймається така доза рентгенівського -випромінювання, яка внаслідок іонізації 1 кг сухого повітря викликає появу електричного заряду в 2,58 • 10 -4 Кл.
Ця одиниця називається рентгеном. При експозиційній дозі в 1 рентген (1 Р) внаслідок повної іонізації під дією рентгенівського і -випромінювання в 1 см3 сухого повітря утворюється близько 2 мільярдів пар іонів. Прийнято вважати, що для тканин організму експозиційна доза 1 Р викликає поглинання приблизно 10 -2 Дж на 1 кг маси.
Потужність експозиційної дози - це величина, яка визначається відношенням експозиційної дози до часу випромінювання.
Рд
=
(10.3)
Людський організм без шкоди переносить дози щоденного опромінення лише до 0,05 рентгена. Дози в 5-400 рентгенів викликають різноманітні ускладнення, а дози близько 500 рентгенів - смертельні.
Для захисту від Х-променів використовують свинець, товсті шари солей барію, спеціальні сорти скла, що містять у своєму складі багато свинцю.
§10.3 Методи рентгенівської діагностики в терапії
Розпізнавання захворювань під час просвічування тіла Х-випромінюванням називається рентгенодіагностикою.
Рентгенодіагностику поділяють на рентгеноскопію (просвічування) і рентгенографію (отримання зображення на носії). При рентгеноскопії тіньове зображення внутрішніх органів і тканин спостерігають безпосередньо на флуоресцентному екрані. Рентгеноскопію проводять, головним чином, при рентгенодіагностиці захворювань внутрішніх органів, розташованих в черевній і грудній порожнинах. Недоліками рентгеноскопії є порівняно висока доза опромінення хворого і обслуговуючого персоналу, а також менша, порівняно з рентгенографією, роздільна здатність.
При рентгенографії за тілом пацієнта розташовують касету з фотоплівкою. Зображення, отримане при цьому, більш чітке, що дає змогу дослідити дрібніші деталі зображення. Порівняння рентгенограм, зроблених повторно через деякий час, дає можливість стежити за перебігом хвороби чи ефективністю її лікування.
Одним з видів рентгенографії є флюорографія - фотографування зображення з флуоресцентного екрана на плівку. Фотографії розглядають за допомогою спеціальних збільшувачів.
Рентгенівська (комп'ютерна) томографія дозволяє порівнювати пошарові зображення, отримані за різних положень джерела випромінювання відносно пацієнта. Порівняння зображень, яке здійснює комп'ютер дає можливість отримувати певні зрізи досліджуваного органа. Рентгенівські комп'ютерні томографи допомагають діагностувати майже усі порушення макроскопічних структур організму (пухлини, камені в нирках тощо).
Розділ 11 Радіактивність. Дозиметрія іонізуючого випромінення
