- •Міністерство охорони здоров’я України Лебединське медичне училище імені проф.. М.І. Сітенка Основи біофізики та медичної апаратури
- •§1 Фізика та медицина
- •§ 1 .1 Опорно-рухова система людини
- •§1.2 Деформації тіл та їх характеристики
- •§ 1.3. Деформація біологічних тканин
- •4. Судинна тканина.
- •§2.1 Звукові хвилі
- •§ 2.2. Фізичні характеристики звуку
- •§2.3 Фізичні основи слуху
- •§ 2.4 Фізичні основи голосу
- •§2.5 Звукові методи діагностики
- •§ 2.6. Ультразвук та інфразвук
- •§ 2.7. Інфразвук
- •§ 2.8 Вібрація
- •§ 3.1. Внутрішнє тертя. Закон Ньютона
- •§ 3.2. Методи віскозиметрії
- •§3.3 Ламірна та турбулентна течія. Число Рейнольдса
- •§ 3.4 Основні закони гідродинаміки та їх застосування в медичній техніці
- •§ 3.5 Система кровообігу людини
- •§ 3.6 Основні гемодинамічні показники
- •§3.7 Пульсова хвиля
- •§4.1 Структура, властивості і функції мембран
- •§4.2 Транспорт речовин через мембрани
- •Пасивний транспорт речовин
- •Активний транспорт речовин
- •§4.3 Мембранні потенціали спокою і дії
- •§ 5.1 Основні характеристики електричного поля
- •§5.2 Елекричний диполь. Струмовий диполь
- •§ 5.3 Теорія Ейтховена. Фізичні основи екг
- •§ 6.1 Характеристики електричного струму. Закони Ома і Джоуля-Ленца
- •§6.2 Електропровідність тканин організму. Гальванізація. Електрофорез
- •§ 6.3 Імпульсний струм та його дія на організм
- •Ремезов рисунки електростимуляції 2.1112131415
- •§ 6.4 Змінний струм. Фізичні основи реографії
- •§ 6.5 Дія постійного та змінного електричного струму на біооб'єкти
- •§ 6.6 Магнітні властивості речовин. Магнітне поле.
- •§ 6.7 Магнітні властивості речовини
- •§ 6.8 Фізичні основи магнітобіології та магнітотерапії
- •§ 6.9 Методи лікування струмами високої частоти та механізм їх дії.
- •§ 7.1 Природа світла
- •§ 7.2 Оптичні методи дослідження біооб'єктів
- •2. Поглинання світла.
- •§7.4 Біофізика зору
- •§7.5 Оптична мікроскопія
- •§ 8.1 Характеристики теплового випромінювання
- •§8.2 Закони теплового випромінювання
- •§8.3 Застосування інфрачервоного випромінювання в медицині
- •§8.4 Ультрафіолетове випромінювання
- •§ 9.1 Елементи квантової механіки
- •§ 9.2 Люмінісценція
- •§ 9.3 Лазери та їх використання в медицині
- •§9.4 Елекронний парамагнітний резонанс
- •§ 9.5 Ядерний магнітний резонанс. Ямр-томографія
- •§10.1 Спектри рентгенівського випромінювання та його властивості
- •§10.2 Взаємодія х-випромінювання з речовиною
- •§10.3 Методи рентгенівської діагностики в терапії
- •§11.1 Закон радіоактивного розпаду
- •§11. 2 Активність. Одиниці активності
- •§11. 3 Види радіоактивного розпаду
- •§ 11.4 Види і основні властивості іонізуючого випромінювання
- •§ 11.5 Механізм взаємодії іонізуючого випромінення з речовиною
- •§ 11.6 Дозиметрія іонізуючого випромінення
- •§ 11.7 Біологічна дія іонізуючого випромінювання. Еквівалентна доза
- •§11.8 Методи дозиметричного радіаційного контролю
- •§ 11.9 Використання радіоактивного випромінювання в медицині
- •§ 12.1 Загальна класифікація медичної техніки
- •1. Класифікація медичних вп.
- •1.1. За призначенням:
- •1.3. За ступенем точності:
- •1.5. За принципом перетворення вимірюваного параметра в електричний сигнал:
- •§ 12.2 Променева діагностика
- •§ 12.3 Методи ультразвукової діагностики (узд)
- •§ 12.4 Термографія
- •§ 12.5 Ендоскопія
- •§ 12.6 Електрокардіографія
- •§ 12.7 Електроенцефалографія
- •§ 12.8 Електроміографія (емг)
- •§ 12.9 Основні прилади і апарати для клініко-діагностичних і біохімічних досліджень
- •§ 12.10Апаратура для електропунтурної діагностики
- •§ 12.11 Діагностична апаратура в офтальмології
- •§13.1 Фізіотерапевтична апаратура
- •§ 13.2 Гальванізація та лікувальний електрофорез
- •§ 13.3 Дарсонвалізація
- •§ 13.4 Електросон
- •§ 13.5 Діадинамотерапія
- •§ 13.6 Увч-терапія
- •§ 13.7 Індуктотермія
- •§ 13.8 Франклінізація
- •§ 13.9 Мікрохвильова терапія
- •§ 13. 10 Хвильова енергостабілізуюча терапія (хест)
- •§ 13.11 Ультразвукова терапія
- •§ 13.12 Світлолікування
- •§14.1 Спектрофотомери
- •§ 14.2 Фотоколориметри
- •§ 14.3 Рефрактометри
- •§ 14.4 Мікроскопія: методи, апаратура
- •§ 14.5 Правила техніки безпеки при роботі з електронною медичною апаратурою
§ 2.4 Фізичні основи голосу
Ми спілкуємося між собою за допомогою звукових хвиль, які створюються голосовим апаратом. Голосовий апарат людини складається з
3
2
Рисунок 1. 17
голосових зв'язок 1 (рис.1.17), розміщених на бокових стінках гортані, і кількох резонаторних порожнин — ротової 2, носової З, і глоткової 4.
Голосові зв'язки складаються з окремих еластичних і м'язових волокон. Під час спокійного дихання голосові зв'язки ненапружені й утворюють широку щілину 1 (рис1.18, а). Крізь неї вільно проходить повітря в легені й назад. Під час розмови м'язи гортані натягують голосові зв'язки, вони стають коротшими й утворюють вузьку щілину (рис.1.18, б).
а
Рисунок 1.18
Коли повітря, яке видихається легенями, проходить крізь голосову щілину, то голосові зв'язки приходять у коливальний рух у площині утвореної ними щілини. Під час коливання голосових зв'язок у повітрі, що проходить голосовою щілиною, виникає первинна звукова хвиля — розрідження й згущення молекул повітря, що чергуються між собою. Частота коливань та інтенсивність первинної звукової хвилі залежать від довжини голосових зв'язок, а остання — від ступеня їх натягу м'язовими волокнами.
Первинна звукова хвиля далі поширюється в порожнині носоглотки й рота, де й відбувається остаточне формування голосних звуків завдяки узгодженим між собою положенням язика та губ. Але тут відбувається не лише формування, а й посилення звуків унаслідок акустичного резонансу. Резонаторами слугують порожнини носоглотки й рота, кожна з яких має свої дві основні частоти (тони). І тому в кожному голосному звуку посилюються два тони, які називаються формантами.
В утворенні приголосних звуків, крім язика й губ, бере участь також і м'яке піднебіння, внаслідок чого за своїм частотним складом приголосні наближаються до шумів.
§2.5 Звукові методи діагностики
Звук є джерелом інформації про стан внутрішніх органів людини. Робота серця, легенів та інших органів супроводжується звуковими явищами, що виникають під час їх роботи. Знаючи, якими повинні бути ці звуки при нормальному функціонуванні органів і тканин, можна визначити характер захворювання або пошкодження органа при тому чи іншому захворюванні.
Прослуховування і аналіз тонів та шумів, що виникають під час функціонування внутрішніх органів, називається аускультацією.
Розрізняють два види аускультації – пряму й непряму. За прямої аускультації лікар вислуховує хворого безпосередньо, прикладаючи своє вухо до тіла хворого. В цьому випадку звуки, що виникають під час роботи внутрішнього органа, не спотворюються. Але пряма аускультація не завжди зручна й гігієнічна. І тому зазвичай проводять непряму аускультацію за допомогою стетоскопа й стетофонендоскопа.
Стетоскоп – це дерев’яна або пластмасова трубка, один кінець якої дещо розширений, а на другий насаджений лійкоподібний раструб (рис.19 б). Раструб стетоскопа міцно притискають до вислухованої ділянки тіла, а другий кінець трубки – до вушної раковини лікаря. Коли стетоскоп притискають до тіла хворого, він перетворюється на акустичну трубу, закриту з обох кінців. У ній виникає стояча хвиля внаслідок накладання прямої (тієї, що передається від хворого лікарю) й відбитої від вушної раковини лікаря. Амплітуда коливань у стоячій хвили, а отже, й гучність звуку збільшується у двічі. Внаслідок акустичного резонансу посилюються ті тони досліджуваного звуку, частоти яких кратні власній частоті коливань стетоскопа.
Рисунок 1.19
Для збільшення гучності досліджуваних звуків застосовують стетофонендоскоп (рис. 19 а). Він складається з лійки 1, затягнутої пружною мембраною, і лійки 2, такої ж самої як і в стетоскопі, та двох гумових трубок 3 з наконечниками. Під час вислуховування лійку прикладають до досліджуваної ділянки тіла, а наконечники трубок уставляють у слухові проходи. У цьому випадку звук сприймається обома вухами, і його гучність збільшується вдвічі порівняно зі стетоскопом. Лійку 1 використовують для вислуховування легень, а лійку 2 – для вислуховування тонів серця. Стетофонендоскоп використовується також і під час вимірювання артеріального тиску, визначення характеру кишкових шумів, під час обстеження легень і кровоносних судин.
Постукування виконують зігнутим середнім пальцем правої руки по пальцях лівої, міцно притиснутих до тіла (пряма перкусія) або гумовим молоточком (мал. 20, а) по металевій пластинці – плесиметру (мал.20 б; непряма перкусія)
Рисунок 1.20
Для прослуховування звуків використовують фонендоскоп. Його дія ґрунтується на резонансному підсиленні звуку. Резонансні порожнини дають характерні (з малим затуханням) звукові коливання і по-різному проводять звуки, що використовується в іншому методі звукового дослідження - перкусії.
Перкусія ( постукування) - це аналіз перкуторних звуків, що виникають при постукуванні молоточком по плесиметру або кінчиком зігнутого пальця однієї руки по фаланзі пальця другої руки, прикладеної до певної ділянки тіла хворого. При постукуванні резонують порожнини всередині організму, м'які, пружні, тверді та порожнисті органи по-різному реагують на звук молоточка або пальця. При ударі по пружних тканинах або тканинах, що оточують порожнини тіла, заповнені повітрям, внутрішній звук підсилюється і стає дзвінким (тимпанічним). Якщо черевна порожнина містить багато рідини (водянка), перкуторний звук буде коротким і глухим.
Добрий резонанс дають порожнини тіла, заповнені повітрям, кістки та еластичні перетинки (ясний звук).
Для діагностики серцевих захворювань використовують метод фонокардіографії (ФКГ). Цей метод полягає у графічній реєстрації тонів та шумів серця. Запис фонокардіограм здійснюють за допомогою фонокардіографа. Він складається з мікрофона, підсилювача, системи частотних фільтрів і реєструючого пристрою.
Втрату слуху досліджують методом аудіометрії. З цією метою визначають поріг чутливості для різних тонів на спеціальному приладі - аудіометрі. Отримана крива називається аудіограмою. Порівняння аудіограми хворої і здорової людини дозволяє діагностувати захворювання органів слуху.
