2.8. Поняття, ознаки, цілі, види та підстави юридичної відпо­відальності. Поняття державного примусу

Будь-яке скоєне правопорушення тягне за собою юри­дичну відповідальність у вигляді застосування державою карних або відновлюючих заходів примусу. В результаті застосування державного примусу правопорушник зазнає певних втрат особис­того, організаційного або матеріального характеру.

Юридична відповідальність – це застосування державою визна­ченої в законі міри покарання правопорушника шляхом позбав­лення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних або особистих) з метою попередження правопорушень у перспективі та відновлення або відшкодування втрачених суб'єк­тивних прав на матеріальні чи духовні цінності.

Юридична відповідальність характеризується такими основними ознаками:

• є негативною реакцією держави на скоєне правопорушення;

• передбачає примусове позбавлення правопорушника певних соціальних благ (особистих, духовних або майнових);

• застосовується лише до осіб, винних у вчиненні конкретного правопорушення;

• здійснюється від імені держави спеціально уповноваженими на це суб'єктами і тільки відповідно до встановленої законом про­цедури (процесуальних норм);

- застосування будь-якої міри юридичної відповідальності завжди оформлюється визначеним правовим приписом (актом застосування норми права).

Необхідно зазначити, що цілі юридичної відповідаль­ності характеризуються дворівневою структурою:

Перший рівень – незалежно від галузевої приналежності ці­лями є:

а)захист правопорядку;

б) виховання громадян у дусі поваги до права.

Другий рівень – цілі кримінальної відповідальності конкрети­зуються видовою належністю. Наприклад, її цілями є виправлен­ня і перевиховання осіб, притягнутих до кримінальної відпові­дальності, та попередження здійснення нових злочинів як ними, так і іншими особами; а цивільно-правової – поновлення поруше­ного права та відшкодування збитків.

Залежно від видів правопорушень юридичну відпові­дальність поділяють на:

• конституційну;

• кримінальну;

• адміністративну;

• цивільно-правову;

• дисциплінарну;

• матеріальну.

Конституційна відповідальність застосовується за вчинен­ня Президентом країни державної зради або іншого злочину, а також за порушення народними депутатами своїх обов'язків.

Характерною особливістю цієї відповідальності є те, що вона поєд­нується у багатьох випадках із іншими видами юридичної від­повідальності.

Кримінальна відповідальність застосовується за правопору­шення (злочини), передбачені нормами кримінального законодав­ства. Вона має публічний характер, тобто суб'єктом притягнення до кримінальної відповідальності виступає держава, і завжди зас­тосовується до фізичної особи, винної у скоєнні злочину.

Адміністративна відповідальність застосовується за правопо­рушення (проступки), які визначаються нормами адміністратив­ного законодавства, і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження тощо. Вона також є публічною і застосовуєть­ся органами державного управління до винних осіб, які не підпо­рядковані їм по службі, або в судовому порядку.

Цивільна або цивільно-правова відповідальність застосо­вується за порушення майнових і особистих немайнових прав громадян і організацій в основному за невиконання договірних зобов'язань або за заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи і передбачає сплату неустойки, штрафу, пені, відшкодування інших збитків. Притягнення до цивільної відповідальності та накладання цивільно-правових стягнень здійснюється судом, в адміністративному порядку або органами громадськості (това­риські суди).

Дисциплінарна відповідальність застосовується за порушення дисципліни (трудової, військової тощо). Розрізняють такі види дисциплінарної відповідальності:

а) у зв'язку з порушенням правил внутрішнього розпорядку;

б) у порядку підлеглості;

в) відповідно до дисциплінарних статутів (у сферах оборони, внутрішніх справ, залізничного, водного і повітряного транспор­ту). Притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюєть­ся адміністрацією підприємств і установ, інших організацій. Ха­рактерною особливістю цього виду відповідальності є те, що вона накладається у порядку підлеглості.

Матеріальна відповідальність застосовується за майнову (ма­теріальну) шкоду, заподіяну працівником підприємству, уста­нові, організації внаслідок порушення покладених на нього тру­дових обов'язків.

При цьому слід зауважити, що в теорії права дискутується питання щодо можливості виділення й інших видів юридичної відповідальності: екологічної, процесуальної, фінансової то­що. Зрозуміло, що кожний розглянутий вид юридичної від­повідальності має свою особливість і специфіку, різну мету і ці­лі, а тому деталізація цих питань належить до різних галузей права.

В юридичній літературі зазначається, що підставами юридичної відповідальності є:

а) наявність норми права, в якій передбачений склад правопо­рушення;

б) вчинення самого правопорушення (юридичний факт);

в) наявність чинного правозастосовчого акта, в якому індивіду­алізуються заходи юридичної відповідальності до конкретного правопорушника.

Усі ці підстави взаємопов'язані та закріплені у законодавстві.

Таким чином, юридична відповідальність виступає у формі певних правовідносин, в яких держава наділяється правом засто­сування заходів примусу до правопорушників, які зобов'язані заз­нати втрат чи обмежень, передбачених санкціями правових норм. Із цього випливає, що основною рисою юридичної відповідаль­ності є її тісний зв'язок між правом і державним примусом.

Тим часом необхідно мати на увазі, що юридична відпові­дальність – лише один з видів державного примусу, а тому інші його види можуть бути і не пов'язані з юридичною відповідальністю за правопорушення. Це означає, що державний примус може застосову­ватися за діяння, безпосередньо не пов'язані з правопорушенням, або такі, що мають мінімальний ступінь суспільної небезпеки.

Отже, державний примус – це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку лю­дей у межах і порядку, встановлених правом.

У юридичній літературі виділяються два види державного пра­вового примусу, не пов'язаного з безпосереднім скоєнням право­порушення, а саме:

1. примусово-забезпечувальні заходи;

2. заходи захисту.

Примусово-забезпечувальні заходи застосовують з метою попе­редження можливих правопорушень у сфері державного уп­равління або забезпечення суспільної безпеки в умовах, які не пов'язані з правопорушенням. Приміром, до таких заходів відно­сять: обшук; вилучення; накладання арешту на майно; митний догляд; реквізицію майна; медичний огляд визначених осіб; забо­рону руху транспорту і пішоходів; введення карантинних заходів при епідеміях і епізоотіях і т. ін.

Заходи захисту або заходи припинення правопорушень застосо­вують у випадках, коли необхідно у примусовому порядку припи­нити протиправні дії та попередити їх негативні наслідки. Вони та­кож забезпечують притягнення до юридичної відповідальності, хоча сама відповідальність ще не настає. Прикладами таких за­ходів є вимога припинити правопорушення; адміністративне затри­мання; призупинка роботи підприємства; примусове лікування; застосування зброї працівником міліції; визнання договору недійсним з поверненням сторін до попереднього майнового стану; реальне виконання договірних зобов'язань (допоставка, доукомплек­тування продукції); стягнення аліментів; поновлення на роботі та ін.

Примусовий характер як примусово-забезпечувальних заходів, так і заходів захисту виражається в тому, що вони здійснюються без згоди іншої сторони відносин. їх застосування здійснюється ор­ганами і посадовими особами, які докладно визначені в законах або нормах адміністративного права.

Особливості і специфіка заходів державного примусу детальніше розглядатимуться при вивченні галузевих навчальних курсів.