9.7. Призначення покарання та звільнення від покарання. Погашення і зняття судимості

Суд при призначенні покарання керується такими за­гальними критеріями:

а) покарання призначається тільки в межах санкції статті;

б) обов'язково враховуються положення Загальної частини КК (стадії вчинення злочину, ступінь і характер вини і т. ін.);

в) обов'язково також враховуються: ступінь тяжкості злочи­ну, особа винного, пом'якшуючі чи обтяжуючі обставини по­карання.

Необхідно відрізняти поняття «звільнення від кримі­нальної відповідальності» і «звільнення від покарання». Особ­ливістю звільнення від покарання є те, що воно:

а) застосовується лише до засуджених осіб;

б) здійснюється тільки судом (крім випадків звільнення на підставі амністії і помилування).

У кримінальному кодексі визначені види звільнення від пока­рання, які умовно класифікуються за двома групами:

а) безумовне звільнення;

б) умовне звільнення.

До групи безумовних віднесені такі види:

а) звільнення від покарання особи, яку на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною (ч. 4 ст. 74 КК);

б) звільнення особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

в) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82);

г) звільнення від покарання за хворобою.

До групи умовних віднесені такі види звільнення від покарання:

а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75-79);

б) умовно-дострокове звільнення від покарання;

в) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жі­нок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83).

Необхідно відмітити особливий вид звільнення від покарання у зв'язку з прийняттям нового закону, відповідно до якого скасо­вується або пом'якшується призначене особі покарання (части­ни 2 і З ст. 74).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається судимою із дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і до пога­шення або зняття судимості.

Такими, що не мають судимості, визнаються також особи, які були реабілітовані (ч. 4 ст. 88 КК).

Як зазначено в ч. 2 ст. 88 КК, судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину та в інших передбачених закона­ми України випадках. Погашення судимості здійснюється автоматично за наявності передбачених у ст. 89 КК диференційованих строків, які зумов­лені видами та строками відбутого покарання.

Зокрема, судимість вважається погашеною в такі строки після відбуття особою основного і додаткового покарання, якщо звичай­но вона не скоїть нового злочину:

• 1 рік – після відбуття покарання у вигляді штрафу, гро­мадських робіт, виправних робіт, арешту;

• 2 роки – після відбуття покарання у вигляді обмеження волі та позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості;

• 3 роки – після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі за злочини середньої тяжкості;

• 6 років – після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкі злочини;

• 8 років – після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкі злочини.

Зняття судимості здійснюється судом. Відповідно до ст. 91 КК, вона може бути знятою за наявності таких умов:

а) відбуття особою покарання у вигляді обмеження або позбав­лення волі;

б) закінчення не менше половини строку погашення судимості;

в) встановлення судом того факту, що особа зразковою поведін­кою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Порядок зняття судимості встановлено Кримінально-процесу­альним кодексом України.

9.8. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Особливості кримінальної відповідальності та покаран­ня неповнолітніх виділено в окремий 15-й розділ Кримінального кодексу України.

Загальними положеннями передбачається, що кримінальній відповідальності підлягають неповнолітні, яким на момент скоєння злочину виповнилось 16 років. У віці від 14 до 16 років особи несуть кримінальну відповідальність за скоєння злочинів, вичерпний пе­релік яких встановлений ч. 2 ст. 22 КК. У кількісному відношенні це 48 складів злочинів із 702, що вміщені в Кримінальному кодексі України.

До неповнолітніх, які скоїли злочин, застосовують такі види покарань (ч. 1 ст. 98):

а) штраф;

б) громадські роботи;

в) виправні роботи;

г) арешт;

д) позбавлення волі на певний строк.

До них можуть застосовуватись і додаткові покарання у вигляді:

а) штрафу;

б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю.

При цьому необхідно підкреслити, що до змісту та умов застосу­вання кримінальних покарань неповнолітніх законодавцем закла­дено низку особливостей, які і відрізняють їх від таких покарань дорослих. Загалом, такою особливістю є пом'якшення покарань щодо неповнолітніх, а зокрема:

а) штраф застосовується лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звер­нене стягнення. Його межа зменшена до п'ятиста неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, але з обов'язковим урахуванням тяжкості вчиненого злочину та майнового стану неповнолітніх.

б) громадські та виправні роботи призначаються тільки неповноліт­нім від 16 до 18 років. Скорочені їх строки: громадських робіт – від 30 до 120 годин з тривалістю до двох годин на день; виправних робіт – від 2 місяців до 1 року, а відрахування з заробітку – у розмірі від 5 до 10%;

в) арешт застосовується лише до неповнолітніх, яким на мо­мент постановлення вироку виповнилося 16 років, і тільки на строк від 15 до 45 діб з утриманням в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах;

г) позбавлення волі не призначається щодо неповнолітнього, який вперше скоїв злочин невеликої тяжкості (ч. 1 ст. 102 КК); щодо не­повнолітніх, які до скоєння злочину не досягли 18-річного віку, не може бути призначено на строк більше 10 років, а за особливо тяж­кий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини – на строк до 15 років (ч. 1, п. 5, ч. З статті). Конкретизовані строки пока­рання за таких випадків: за скоєння повторного злочину невеликої тяжкості – не більше двох років, за злочин середньої тяжкості – не більше чотирьох років, за тяжкий злочин – не більше семи років, за особливо тяжкий – не більше десяти років (п. п. 1-4 ч. 3). Неповнолітні відбувають покарання у спеціальних виховних установах.

Низка особливостей передбачена і щодо звільнення непов­нолітніх від покарання та його відбування. Загальним для цих особ­ливостей є те, що встановлений такий вид, як звільнення із застосу­ванням примусових заходів виховного характеру, який передбачено тільки для неповнолітніх; щодо інших видів, то вони, порівняно зі звільненням дорослих, мають пільгові умови, що й дає можливість ширшого їх застосування.

Такими видами є:

а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК);

б) звільнення від покарання із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру (ст. 105);

в) звільнення від кримінальної відповідальності та відбуття по­карання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106);

г) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107).

Неповнолітнім, які скоїли злочин до досягнення ними 18-річно­го віку, порівняно з дорослими, скорочені строки і при застосу­ванні погашення та зняття судимості (ст. 108).