Контрольні тести

1. Однією з характерних особливостей адміністративних пра­вовідносин є наявність:

а) рівноправних суб'єктів;

б) одного із суб'єктів з владними повноваженнями;

в) тільки підлеглих суб'єктів.

2. За якою основною ознакою адміністративне правопорушення (проступок) відрізняється від кримінального злочину?

а) протиправністю;

б) ступенем соціальної небезпечності;

в) винністю.

3. При дотриманні яких умов попередження може виступати як один із видів стягнення?

а) скоєння правопорушення (проступку) незначної суспільної небезпечності;

б) винесення його у письмовій формі або оформлення іншим способом;

в) обов'язкове усне повідомлення правопорушника.

4. До яких категорій громадян не застосовується адміністратив­ний арешт?

а) до громадян, які займають високі посади;

б) до вагітних жінок, жінок, діти яких не досягли 12-річного віку, неповнолітніх, інвалідів 1-ї і 2-ї груп;

в) громадян, яким присвоєно звання «Герой України».

5. Призначенням адміністративно-процесуального права є:

а) вирішення різних адміністративних справ;

б) реалізація приписів матеріальних адміністративно-право­вих норм і норм інших матеріальних галузей права.

в) реалізація приписів матеріальних норм інших матеріальних галузей права.

5. Основи цивільного права Матеріали для вивчення

5.1. Поняття, предмет, метод і система цивільного права України

Цивільне право України – одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну сферу суспільних відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому. Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодексу (ЦК) Ук­раїни (2003 р.), предметом цивільного права є майнові й особисті немайнові відносини.

Але, як це вбачається з нового ЦК, до предмета цивільного пра­ва відносять лише ті майнові відносини, які засновані:

а) на юридичній рівності;

б) вільному волевиявленні;

в) майновій самостійності їх учасників.

Необхідно взяти до уваги і те, що у новому Кодексі особисті не­майнові відносини не поділяються на групи, але зі змісту його поло­жень можна дійти висновку, що ці відносини характеризуються тим, що вони не мають безпосереднього економічного змісту, оскільки їх предметом є невід'ємні від особистості права: особисте життя, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, свобода пересування, авторство на твори літератури, науки і мистецтва та ін. Юридичним особам також належать певні немайнові права, наприклад право на честь і гідність та ділову репутацію, фірмове найменування, вироб­ничу марку, товарний знак і т. ін.

5.2. Цивільно-правові відносини та їх особливість

Цивільні правові відносини – це врегульований цивіль­но-правовими нормами правовий зв'язок між юридично рівними суб'єктами, які наділені цивільними правами та обов'язками.

Вважається, що цивільно-правові відносини складають три основні елементи:

а) суб'єкти;

б) об'єкти;

в) зміст.

Суб'єктами цивільно-правових відносин є їх учасники, які іменуються також особами.

Коли учасники відносин наділяються правами, їх називають уповноваженими особами (наприклад, власник майна). У випад­ках покладання на учасників відносин обов'язків вони назива­ються зобов'язаними особами (наприклад, заподіювач шкоди). При цьому у зобов'язаннях уповноважених і зобов'язаних осіб на­зивають відповідно кредиторами і боржниками, або дебіторами.

У загальній більшості учасники цивільно-правових відносин водночас мають і права, і обов'язки, тобто виступають і як упов­новажені (кредитори), так і зобов'язані (боржники, або дебітори) особи.

Із ст. 2 ЦК убачається, що суб'єктами цивільного приватного права, тобто учасниками цивільних правовідносин, можуть бути:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

б) юридичні особи (вітчизняні, іноземні, спільні тощо);

в) суб'єкти публічного права (держава Україна, Автономна Рес­публіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та ін.).

Фізична особа може стати учасником цивільних правовідносин тільки за умови наявності в неї цивільної правосуб'єктності, яка, в свою чергу, поділяється на: а) правоздатність; б) дієздатність.

Правоздатність – це здатність особи мати цивільні права і нес­ти цивільні обов'язки. Правоздатність громадян України виникає в момент народження і припиняється зі смертю (або з визнанням громадянина померлим). Ніхто з громадян не може бути позбавле­ний цивільної правоздатності, але може бути обмежений в ній.

Дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями набу­вати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання. Обсяг цивіль­ної дієздатності обумовлений віком та психічним станом здоров'я особи, а тому її поділяють на такі види:

а) повна дієздатність, яка настає з досягненням повноліття, тобто 18 років, а у випадку одруження неповнолітньої особи - з моменту реєстрації шлюбу;

б) неповна дієздатність, якою наділені особи у віці від 14 до 18 років. Особливістю їх дієздатності є те, що вони мають як певні визначені права, так і право на вчинення інших правочинів, але ли­ше за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників, а в разі заперечення того з батьків, з ким проживає неповнолітній, правочин здійснюється з дозволу органів опіки та піклування;

в) часткова дієздатність, яку мають малолітні особи (до 14 років), які наділяються також певними визначеними права­ ми, але не несуть цивільно-правової відповідальності за завдану ними шкоду;

г) обмежена дієздатність, що визначається судом до тих фізичних осіб, які є психічно хворими або зловживають спиртни­ми напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.

Обмеження дієздатності тягне за собою такі правові наслідки: що­ до такої особи встановлюється піклування; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові правочини; інші правочини та­кою особою вчиняються за згодою піклувальника.

У певних випадках суд може визнати особу повністю недієздат­ною, що зумовлює необхідність встановлення над нею опіки. Поряд із цим за рішенням суду фізична особа у встановленому законом по­рядку може бути визнана безвісно відсутньою, а потім оголошена померлою.

Юридична особа – це організація, створена шляхом об'єднання осіб та/або майна, яка наділена правосуб'єктністю і може набува­ти майнових або особистих немайнових прав і нести обов'язки, бу­ти позивачем і відповідачем у судових органах. Юридична особа має такі правові ознаки:

а) організаційна єдність;

б) майнова відокремленість;

в) участь у цивільному обороті від власного імені;

г) здатність самостійно нести майнову відповідальність;

д) здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Вона вважається створеною з моменту державної реєстрації та повинна мати: свій статут або засновницький договір між учасни­ками, назву, органи, місцезнаходження тощо.

У цивільно-правовій літературі висловлюється думка, згідно з якою, розглядати окремо складові правосуб'єктності юридичної особи недоцільно оскільки правосуб'єктність охоплює і правоздат­ність, і дієздатність. Хоча і юридична, і фізична особи можуть ма­ти однакові права й обов'язки, необхідно зважати на те, що в їх правовому статусі є певна відмінність, адже лише фізична особа має здатність спадкувати та бути учасником сімейних відносин, що є природною властивістю тільки людини.

Залежно від характеру власності юридичних осіб поділяють на такі види: державні, колективні, орендні, акціонерні, спільні, при­ватні, сімейні, релігійні і т. ін. їх діяльність припиняється у визна­ченому чинним законодавством порядку з моменту їх ліквідації чи реорганізації (злиття, приєднання, поділу).

Як уже зазначалось, в окремих випадках суб'єктом цивільних правовідносин можуть виступати Україна як суверенна держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (наприклад, надходження у власність безгосподарного майна, невитребуваних знахідок, неналежно утримуваного та конфіскованого майна та ін.). У таких правовідносинах вони виступають на рівних правах з іншими учасниками цивільних відносин. Вони мають право ство­рювати юридичні особи публічного (наприклад, навчальні заклади) та приватного (наприклад, підприємницькі товариства) права і бра­ти участь у їх діяльності.

Визначення об'єкта як одного з елементів цивільного правовідношення в теорії цивільного права є дискусійним. Але більшість учених вважає, що об'єкт цивільних правовідносин – це певне конкретне благо, щодо якого суб'єкти вступають в означені правові відносини. Отже, об'єктом цивільних правовідносин є речі (гроші, цінні папери, майнові права); дії (у тому числі послуги); ре­зультати дій, інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; осо­бисті немайнові блага (життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ділова репутація, свобода та особиста недоторканність, сім'я і т. ін.).

Зміст цивільного правовідношення – це права й обов'язки його конкретних суб'єктів (учасників). При цьому право, що належить конкретному суб'єкту (уповноваженій особі), називається суб'єк­тивним цивільним правом, а відповідний обов'язок іншого суб'єкта (зобов'язаної особи) – суб'єктивним цивільним обов'язком.

Суб'єктивне цивільне право – це можливість уповноваженої особи здійснювати певні дії та вимагати від зобов'язаної особи за­доволення свого інтересу. Отже, зміст суб'єктивного права вияв­ляється в можливостях уповноваженого суб'єкта:

а) здійснювати певні дії (купувати, продавати, дарувати речі, користуватися індивідуальною власністю і т. ін.);

б) вимагати належної поведінки від зобов'язаного суб'єкта (сплатити гроші, передати річ, виконати роботу і т. ін.);

в) звернутися за необхідності до суду чи до інших юрисдикційних органів за захистом порушеного права.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це належна поведінка зо­бов'язаної особи, яка відповідає вимогам уповноваженої особи щодо задоволення її інтересів.

Цивільні правовідносини поділяють на такі види:

а) майнові, немайнові та правовідносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності;

б) абсолютні (уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб – у правовідносинах власності) та відносні (надання певної послуги, виплата визначеної суми);

в) речові та зобов'язальні;

г) прості (у звичайному договорі позики – одне право і один обов'язок) та складні (у тому ж договорі позики може бути перед­бачено забезпечення його виконання за допомогою штрафу, пору­ки чи застави);

д) регулятивні й охоронні.

Цивільні правовідносини, як і будь-які інші галузеві відноси­ни, виникають, змінюються та припиняються на підставі тра­диційних юридичних фактів, які поділяють на дії та події.

Разом з тим характерною особливістю цього виду правовідно­син є те, що вони виникають також унаслідок дій, які не передба­чені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжу­ють цивільні права й обов'язки, на що і наголошується у ст. 11 ЦК. Як підкреслюється в цивільно-правовій літературі, це означає, що за основу для таких дій береться принцип: «Можна все, що не забо­ронено законом».