5.5. Цивільно-правові договори: поняття і види

Основною підставою виникнення зобов'язальних правовідносин є договір, який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, які його уклали.

Ст. 626 ЦК поняття договору визначає як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припи­нення цивільних прав і обов'язків.

Предмет договору – це завжди визначена правомірна дія (при неправомірній дії договір є недійсним), а тому договір визнається дійсним при дотриманні таких умов:

а) законності дії;

б) волевиявленні сторін;

в) дотриманні встановленої законом форми договору;

г) правоздатності та дієздатності сторін.

Отже, характерною ознакою договору як юридичного факту є взаємна воля сторін, які вільні у виборі виду договору. Класифіка­цію видів договорів здійснюють за різними підставами, наприклад:

1. Залежно від вибору сторонами традиційних положень дого­вору чи формулювання його змісту на свій розсуд, договори поділяють на:

• традиційні, які безпосередньо передбачені Цивільним кодек­сом чи іншим нормативним актом;

• змішані, які поєднують у собі ознаки кількох видів дого­ворів.

2. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків сторін, договори поділяють на:

• консенсуальні, які вважаються укладеними з моменту досяг­нення між сторонами згоди з усіх істотних умов та у визначеній законом формі;

• реальні, для яких недостатньо самої угоди, а необхідна ще й передача речі (договір позики вважається укладеним не з момен­ту досягнення згоди про передачу грошей у борг, а з моменту самої передачі їх позичальнику).

Власне момент набрання договором чинності є визначальною його ознакою, оскільки саме з цим моментом пов'язані певні юри­дичні наслідки (перехід власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.).

3. Залежно від форми договори поділяють на:

• усні, які виконуються під час їх укладання (купівля-продаж за готівку).

• письмові, що поділяються на прості та нотаріально засвідчені. Проста письмова форма застосовується щодо дого­ворів між юридичними особами, між фізичними та юридичними особами, між громадянами, коли це вимагається законом (до­говір майнового найму - оренда). Нотаріальне посвідчення пись­мового договору є обов'язковим у випадках, передбачених зако­ном (відповідно до ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншої нерухомості повинен бути обов'язково но­таріально посвідчений, а також підлягає державній реєстрації під загрозою його недійсності).

4. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учас­никами договори поділяють на:

• односторонні (заповіт, відмова від прийняття спадщини, позика);

• дво- і багатосторонні, в яких сторони наділяються водночас і правами, і відповідними їм обов'язками (наприклад, договір купівлі-продажу).

5. Залежно від наявності або відсутності еквівалентності відно­син договори поділяють на:

• оплатні, якими є договори купівлі-продажу, найму, підря­ду і т. ін.;

• безвідплатні, наприклад, договір дарування, за яким дарувальник безвідплатно передає у власність майно іншій особі.

6. Залежно від ступеня юридичної завершеності договори поділяють на:

• остаточні, які безпосередньо породжують права й обов'язки сторін щодо таких дій, як виконання робіт, надання послуг, пере­дача майна і т. ін.; саме такого характеру має бути переважна більшість договорів;

• попередні, під якими розуміють угоди про укладання дого­вору в майбутньому. Тому попередній договір сам по собі не по­роджує прав і обов'язків сторін, а лише створює своєрідний обов'язок – після закінчення певного строку або з настанням визначеного терміну укласти передбачений ним новий (основ­ний) договір на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК).

7. Залежно від значення договору для визначення кола повно­правних учасників договори поділяють на:

• основні, які є первинною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання;

• договори приєднання, або продиктовані договори, умови яких визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і які можуть бути укладені лише шляхом приєднання до них іншої сторони в цілому без пропонування будь-якої своєї умо­ви. Такі наперед визначені умови в літературі характеризують та­ким виразом: «Або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або дого­вору не буде». Цей вид договору спочатку досить широко застосо­вувався в юридичній практиці у сфері господарської діяльності, що й зумовило його подальше введення у новий Цивільний кодекс (ст. 634).

8. Залежно від цілей укладання розрізняють такі групи цивіль­них договорів:

а) про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу, постачан­ня, контрактації, позики, міни, дарування, постачання);

б) про передачу майна у тимчасове користування (договори майнового найму, оренди, житлового найму, побутового прокату, безоплатного користування майном, лізингу);

в) про виконання робіт (договори побутового підряду, підряду на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвіду­вальних робіт, на виконання аудиторських послуг);

г) про передачу результатів творчої діяльності (договори ав­торські, ліцензійні, про передачу науково-технічної продукції);

д) про надання послуг (договори перевезення, страхування, до­ручення, комісії, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримування, кредитний договір);

є) про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науко­во-технічну співпрацю).

Відповідно до загальних положень процес укладання догово­ру починається з пропозиції, яка в юридичній літературі нази­вається офертою. При цьому офертою може бути лише пропо­зиція:

а) яка направлена конкретній особі (кільком особам);

б) містить вказівку на конкретні положення, які пропонуються включити у договір;

в) містить умови, що визнаються істотними для конкретного виду договору (зокрема, в договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Прийняття пропозиції, визначеної законом у різних варіантах, називається акцептом.

Момент укладання договору (набрання юридичної чинності) визна­чається або Цивільним кодексом на загальних положеннях (наприк­лад, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) має бу­ти нотаріально посвідчений, але він набирає юридичної сили лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління - БТІ), або безпосередньо сторонами (в договорі зазначається, що він набирає чинності з певної дати).

Згідно із загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за добровільною згодою сторін. На підставі од­носторонньої вимоги зміна або розірвання договору допускається:

а) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку істот­ного порушення договору іншою стороною;

б) на підставі відмови однієї із сторін, яка можлива лише у пря­мо передбачених законом або договором випадках.