4.2. Особливості адміністративно-правових норм і відносин

Адміністративно-правові норми, як і норми будь-якої іншої галузі права, базуються на визначенні й основних ознаках загального поняття про правову норму. Разом з тим адміністра­тивно-правові норми мають і характерні для них особливості. Зок­рема, особливістю ознак цього виду норм є:

а) вони закріплюють владні і внурішньоорганізаційні відносини;

б) їх вплив на суспільні відносини чиниться здебільшого через державно-владний, імперативний метод;

в) при їх реалізації гарантується застосування переконання та примусу;

г) одна зі сторін у відносинах, які регулюються цими нормами, як правило, представляє державу, а тому й відповідальність у та­ких випадках за їх недодержання покладається на державу;

д) вони органічно об'єднані в межах галузі адміністративного права (законодавства).

Адміністративно-правові норми мають, як правило, традиційну структуру і складаються з трьох елементів - це гіпотези, диспо­зиції та санкції. Вони можуть групуватися за різними критеріями на певні види. Зокрема, вони об'єднуються в такі адміністративно-правові інститути, як загальні, особливі і спеціальні, відповідно до яких норми і інститути утворюють Загальну, Особливу і Спеціаль­ну частини адміністративного права України.

Так, у Загальній частині об'єднані норми, що закріплюють і регулюють основні принципи управління, правове становище (правовий статус) суб'єктів управління, форми і методи їх діяль­ності, функціонування адміністративного процесу, способи забез­печення законності та її гарантії в державному управлінні.

В Особливій частині об'єднані норми, що закріплюють і регу­люють управління в економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній сферах суспільного життя.

У Спеціальній частині об'єднані норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність конкретних органів (внутрішніх справ – міліції, митної і податкової служб і т. ін.).

Як відомо, зовнішньою формою будь-якої правової галузі є її джерела. До джерел адміністративного права відносять:

а) правові звичаї;

б) нормативні договори;

в) нормативно-правові акти;

г) правові акти державного управління, в яких містяться адміністративно-правові норми.

Для адміністративного права основним видом джерел є нормативно-правові акти, які приймаються державними органами та іншими компетентними суб'єктами. За їх юридичною силою озна­чені акти поділяють на:

а) конституційні (наприклад, у ст. 38 Конституції України закріплено право на участь громадян в управлінні державними справами);

б) ті, що містяться в законах, які поділяються на кодифіковані (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земель­ний кодекс, Митний кодекс); інкорпоровані (закони про міліцію, про прокуратуру, про Антимонопольний комітет, про підпри­ємництво, про надзвичайний стан, про звернення громадян та ін.); підзаконні (постанови Верховної Ради України, укази Прези­дента, постанови Кабінету Міністрів).

До окремої групи підзаконних нормативних актів, що визнача­ються джерелами адміністративного права, відносять:

а) акти центральних і місцевих органів виконавчої влади (на­кази міністерств, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій);

б) нормативні акти керівників підприємств, установ і ор­ганізацій, територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та в окремих випадках – ор­ганів місцевої самоорганізації населення.

Адміністративно-правові відносини – це регулюючий вплив норм адміністративного права на поведінку суб'єктів у сфері виконавчої та розпорядчої управлінської діяльності, що призводить до виникнення між ними сталих правових зв'язків владного характеру.

Основні ознаки адміністративних правовідносин:

а) вони є владними відносинами (владовідносинами);

б) у них виділяється суб'єкт за принципом «влада - під­леглість»;

в) наявним в них є публічно-правовий або державний інтерес;

г) вони виникають у зв'язку або з приводу здійснення повноваж­ними суб'єктами виконавчої влади своєї управлінської компетенції;

д) вони є організаційними;

є) для їх виникнення не потрібна згода іншої сторони;

є) виникаючі між сторонами суперечки вирішуються шляхом безпосереднього юридичновладного і одностороннього розпоря­дження уповноваженого органу (посадової особи) або в судовому порядку;

ж) відповідальність, як правило, покладається на державу.

Адміністративні правовідносини поділяють на такі види:

а) вертикальні (їх більшість);

б) горизонтальні;

в) матеріальні;

г) процесуальні.

У теорії адміністративного права необхідно розрізняти поняття «суб'єкт адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин». Суб'єкт адміністративного права існує абстрактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. Суб'єкт адміністратив­ного права може бути суб'єктом адміністративних правовідносин за трьох умов:

а) наявності адміністративно-правової норми;

б) наявності адміністративної правосуб'єктності (праводієздатності);

в) наявності юридичного факту.

Адміністративні юридичні факти – це життєві обставини, пе­редбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини.

Традиційно юридичні факти поділяють на:

а) дії (правомірні і неправомірні);

б) події.

При цьому дії зумовлені волею і свідомістю людини, а події не залежать від волі людини (наприклад, стихійне лихо, народжен­ня і смерть людини і т. ін.).