1.7. Поняття і ознаки громадянського суспільства та правової держави

Загальновизнаним є той факт, що і право, і держава породжуються, з одного боку, суспільством, а з іншого, саме во­ни визначають його стан розвитку та відносин, що складаються в ньому.

Відомо також, що для характеристики сучасного суспільства, в межах якого і розвивається демократична правова держава, зас­тосовується поняття «громадянське суспільство».

Створення громадянського суспільства на сучасному етапі державотворення розглядається як необхідна умова становлення демократії та обмеження одержавлення усіх сфер суспільного життя.

З огляду на це, сучасна цивілізація ставить за мету оптимальне поєднання інтересів індивіда і держави, індивіда і колективу, індивіда і громадських організацій, колективу і держави, в чому і вбачається основа їх нормального розвитку. Вважається, що від розв'язання цієї проблеми залежить розбудова громадянського суспільства.

Громадянське суспільство розглядається як суспільство рівноправних громадян, що характеризується:

а) високим рівнем економічної, соціальної і політичної культу­ри та моральних цінностей;

б) спільно утвореними з державою розвиненими правовими відносинами;

в) незалежністю від держави;

г) соціальною взаємодією з державою заради спільного блага. На підставі вищевикладеного і визначається поняття громадянського суспільства.

Громадянське суспільство – це спільність вільних і рівноправ­них людей, недержавних об'єднань громадян та система суспіль­них відносин, що є основою реалізації їхніх особистих і загальних інтересів самостійно, без втручання держави.

Громадянське суспільство можна охарактеризувати такими основними ознаками:

• визнання людини, її прав і свобод найвищою суспільною цінністю;

• пріоритет суспільства над державою, котра існує насамперед як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи;

• рівноправність і захищеність усіх форм власності, насампе­ред, приватної;

• подолання відчуження людини від засобів виробництва, знарядь праці та результатів своєї трудової діяльності;

• забезпечення економічної свободи громадян та їхніх об'єднань;

• наявність плюралізму в усіх сферах матеріального і духов­ного життя;

• надійна й ефективна система соціального захисту кожної людини;

• ідеологічна і політична свобода особистості, наявність де­мократичних інститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість активного впливу на державну політику.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що громадянське суспільство – це не тільки суспільство з розвиненими відносини між його членами, яке не залежить від держави, але й суспільство, що зобов'язане взаємодіяти з державою. Тому, характеризуючи взаємозв'язок громадянського суспільства і держави, необхідно виходити з того, що їх не можна не тільки ототожнювати чи протиставляти одне одному, а й відривати одне від одного. Будучи відносно самостійними, громадянське суспільство і держава разом з тим становлять єдине ціле, бо не можуть існувати одне без одного.

Таким чином, відповідні інститути та структури характеризують одночасно як громадянське суспільство, так і державу. Вони виконують роль необхідного взаємозв'язку між ними і мають вирішальне значення для функціонування громадянського суспільства.

До таких інститутів та структур відносять: політичні партії, об’єднання, клуби, засоби масової інформації, механізм виборчого процесу, політичну культуру, політичне представництво і т. ін.

Усе це означає, що вдосконалення подальшого розвитку відносин суспільства та держави і є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава – демократичною і правовою.

Сьогоднішні потреби й устремління світового співтовариства скеровані на побудову правової держави. Це й зумовило той факт, що сучасні, насамперед, «постбуржуазні» держави спрямовують свої зусилля на посилення демократичного режиму, забезпечення прав людини, посилення загальнолюдського фактора та соціальної справедливості.

Таким чином, правову державу можна розглядати як новий етап розвитку державності. Як зазначається в юридичній літературі, пра­ному державу не можна проголосити, а тому вона має скластися через реформи економічних, політичних, державних і правових інститу­тів, реальну зміну характеру взаємовідносин між суспільством, дер­жавою і особистістю.

Правова держава – це держава, в якій панує Право, дії держав­ного апарату чиняться на засадах конституційності і законності та підконтрольні незалежним судам, де держава і людина є взаємно відповідальні перед законом.

Виходячи з цього, можна виділити такі основні загальні озна­ки правової держави:

• демократизація суспільного життя;

• забезпечення прав людини;

• соціальна справедливість.

Наведені ознаки є певною мірою загальними. Тому для кращо­го сприймання змісту правової держави як форми організації гро­мадянського суспільства слід звернути увагу на такі її ознаки:

• на першому плані державної та громадської діяльності має бути особа, захист прав і свобод громадян;

• взаємна відповідальність держави і особи;

• підвищення рівня правосвідомості та правової культури громадян;

• дотримання принципу верховенства і режиму законності;

• забезпечення чіткого регулювання важливих суспільних відносин на законодавчому рівні, що відображає волю наро­ду, при надійному механізмі реалізації правових норм;

• ліквідація антиконституційних норм, закритих законів, не­законних привілеїв та невиправданих винятків із правил;

• забезпеченість плюралізму думок і гласності;

• висока демократичність формування органів влади і підконтрольність їх народові;

• відсутність диктатури одного класу над іншими;

• чітке дотримання принципу розподілу влад і особливо – за­безпечення незалежності судів;

• дотримання на практиці міжнародних стандартів основних прав людини;

• шанобливе ставлення до досягнень попередніх поколінь;

• недопущення варварського використання природних ресур­сів і створення умов для прогресивного розвитку майбутніх поколінь;

• відкритість для зв'язків з іншими країнами та державами. Не буде зайвим вказати на таку інтерпретацію ознак правової

держави, яка наводиться в науковій і навчальній літературі. Во­на, на наш погляд, є більш емоційною і виразною. Отже, це:

1. верховенство і панування права (перед законом всі рівні);

2. постійне ствердження суверенітету народу як єдиного дже­рела державної влади;

3) розподіл влад (на законодавчу, виконавчу, судову);

4) забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

5) втілення в життя принципу: для людей – все дозволено, що не заборонено законом, для державних органів – дозволено робити тільки те, що прямо дозволено законом;

6) відповідальність держави перед особою і суспільством (тобто держава для особи);

7) ефективна організація контролю і нагляду за здійсненням законів і режиму законності.